Капітан Зірвиголова

Підвелися на зорі. На сніданок знову по сухарю і яблуку, і в дорогу! До Бетлехема ще сто кілометрів. Що ж, вони їх подолають!

О шостій годині вечора обидва Молокососи, змучені, спітнілі, вкриті червонуватим пилом, були вже в Бетлехемі.

Кроньє міг гордитися своїми посланцями.

Швидше на вокзал!

Їм понадавали на дорогу їжі й питва і посадили у поїзд, що мав відійти черев годину. Задовольнивши голод і спрагу, обидва друзі заснули під розмірений стукіт коліс з почуттям людей, які добре виконали свій обов'язок.

Від Бетлехема до останнього пункту під Ледісмітом, куди доходять бурські поїзди, усього вісімдесят миль, тобто близько ста сорока восьми кілометрів.

Поїзди йдуть тут швидше, ніж по інших лініях. Начальник станції запевнив їх, що о третій годині ранку поїзд проскочить ущелину Ван-Реннен, і найважча частина дороги буде пройдена.

Поїзд впевнено поглинав простір, коли раптом розлігся сильний вибух, від якого здригнувся і зупинився на повному ходу весь состав. Усі його зчеплення розірвалися.

Оглушені і контужені, Зірвиголова і Фанфан, хитаючись, підвелися на ноги. Світало.

— От так штука! — вирвалось у маленького парижанина улюблене слівце.

Цього разу «штука» виявилась міною, яку диявольськи відважно і спритно підклали англійці.

— Нас підірвано! — не тямлячи себе від гніву, вигукнув Зірвиголова. — Пастух відгукнувся на пісню пастушки [52] , га, Фанфан?

Ущелину Ван-Реннен давно вже проїхали. Состав був між Бестере і Уолкерс Гек, далеко від бурських позицій, у зовсім безлюдному місці, де важко було сподіватись на чиюсь допомогу.

Правда, вагони були оббиті стальними листами, проте недосить товстими, щоб бути надійним захистом. Все-таки у певній мірі і ця броня охороняла від куль. Охорона поїзда складалася з п'ятдесяти рішучих людей, що не збиралися дешево віддати своє життя.

Попереду локомотива бури помістили порожній вагон і тендер з вугіллям. Ця мудра обережність цілком виправдала себе. Покалічений від вибуху вагон полетів під укіс з висоти чотирьох метрів. Тендер звалився на бік і загородив шлях паровозові, який, мабуть, не був ушкоджений. Третій вагон не впав, але колеса з правого боку скочили з рейок і по осі врізалися в землю. Отже, не можна було рухатися і заднім ходом.

Становище ускладнювалося ще й тим, що англійці, засівши з обох боків залізничної колії, відкрили вогонь.

Під прикриттям вогню бурів машиніст поліз під состав, щоб перевірити колію.

Аварія виявилась значною. Два шматки рейок були вирвані і покарлючені. Але їх можна було замінити: в останньому вагоні був великий запас рейок. Найважче — скинути з колії тендер.

Група в кілька чоловік напросилася йти лагодити шлях. Інша групи добровольців з тією ж самовідданістю, що й перша, рискуючи життям, полізла під третій вагон. Виконуючи землю з-під зав'язлих коліс, сміливці напружували всі сили, щоб звалити пошкоджений вагон з насипу.

Усі ці роботи відібрали багато часу і коштували немало крові.

Двох бурів було тяжко поранено, але вони категорично відмовилися від допомоги:

— Ні, ні! Рятуйте зброю. А за нас візьметеся потім.

Фанфан і особливо Зірвиголова не знаходили собі місця від люті.

Нарешті після півгодинних зусиль і втрати двох чоловік бурам вдалось укласти і закріпити перед локомотивом нові рейки.

Тепер усе залежало від того, чи зможе паровоз дати задній хід і відійти трохи назад. Тоді можна було б пустити його з розгону, мов таран, і скинути тендер під укіс.

Майже всім бурам довелося взятися за рятування поїзда. Природно, що стрілянина з їх боку ослабла. Англійці посмілішали. Їхні кавалеристи гарцювали на відстані револьверного пострілу від вагонів.

— Знову улани! — пробурмотів Зірвиголова.

Уланів було близько сотні. Дві третини з них спішились і відкрили вогонь по бурах, які працювали на колії. Довелося кинути роботу і знову взятися за рушниці. Навколо поїзда зав'язалася справжня битва.

Уперше в житті Зірвиголова обачливо відмовився піддавати себе риску. Знаючи, що не має права вмерти або навіть дістати поранення, аж поки не передасть Жуберу пакет Кроньє, він стріляв з-за прикриття, хоч, проте, це ніяк не відбивалося на влучності його пострілів.

Англійці не відступали і зазнавали втрат. Можна було вже помітити ознаки замішання в їх лавах, коли до них підійшло значне підкріплення. Становище бурів стало критичним.

Кілька коней, переляканих пострілами, шалено понеслися степом. Один з них заплутався у повідді і впав на землю за п'ятдесят кроків від поїзда.

У мозку Жана Грандьє миттю визрів сміливий план.

— Куди зірвався? Чи з глузду з'їхав? — гукнув йому Фанфан.

— Нам не вирватися від них. Викручуйся як знаєш, а я спробую зробити неможливе. Руку, товаришу! До побачення!

Забувши про обережність і не чуючи заперечень Фанфана, Зірвиголова думав тільки про доручення Кроньє. Він стрибнув з площадки пагона і побіг до коня.

Кулі так і свистіли навколо нього. Але Зірвиголова, не звертаючи уваги на цю музику і дивуючи бурів своєю безстрашністю і самовладанням, звільнив ноги коня від повіддя, в якому той заплутався. Добра тварина зараз же скочила. Зірвиголова стрибнув у сідло, дав шпори і помчав галопом у напрямі до Ледісміта,