Капітан Зірвиголова

Річка все глибшала, вода дійшла спочатку до пояса, потім до грудей, і, нарешті, до шиї.

— Ех, ходулі б! — зітхнув Фанфан, несучи свій велосипед у витягнутих над головою руках.

Їхні рушниці, патрони, укривала — все вимокло, крім сухарів, які були прив'язані до рулів велосипедів. Але патрони води не бояться, а решта — висохне!

На щастя, рівень води в річці цього сезону був низький, інакше наші друзі наразилися б на непереборні труднощі.

От, нарешті, і той берег. Віддихавшись і струсивши з одягу воду, здерлися на прибережний укіс і знову поїхали. Не було ще й восьмої години ранку, але в Африці сонце в цю пору влітку стоїть уже високо, і починала мучити спека. Фанфан дістав з торби сухар і став жадібно гризти.

— Піснувата закусочка, — сказав він, набивши повний рот. — Не завадило б додати до неї хоч якоїсь городини.

— Поснідаємо в Якобсдалі, — коротко відповів Зірвиголова.

— Ти нічого не їси і все мовчиш, хазяїне. А проте звичайно ти не від того, щоб попоїсти, та й за словом у кишеню не лізеш.

— Побоююсь неприємних зустрічей.

— А далеко ще до Якобсдаля?

— Три льє.

— Хо! Всього якась година їзди! Дорога непогана… Натиснемо на педалі, чи що?

— Натиснемо!

Отак вони мчали вже якихось тридцять хвилин.

Раптом Жан Грандьє, який їхав попереду, помітив праворуч, за два кілометри, невеликий загін кавалеристів, чоловік з п'ять-шість.

Вершники перевели коней на велику рись з явною метою перерізати шлях велосипедистам.

— Фанфан, можеш натиснути до двадцяти і навіть двадцяти п'яти кілометрів. Бачиш кавалеристів?.. Напевно, улани.

— Ліворуч? Бачу.

— Ні, праворуч.

— Значить, їх два взводи. Так, це улани. Не лякайся і воруши ногами. Шквар, шквар!

Друзі припали до рулів і полетіли із швидкістю кур'єрського поїзда.

Але й улани пустили коней у кар'єр. З піками напоготові, вони шаленим галоном мчали навперейми велосипедистам.

Перегони були недовгі, але захоплюючі. Це був не один із тих безпечних матчів на добре утрамбованому шляху або спеціальній доріжці, небезпечний хіба тільки для гаманців глядачів або для самолюбства його учасників.

Шлях поганий, а місцями і зовсім непрохідний.

Під густим шаром червоного пилу підступно притаїлися ями і камені, яких не побачиш, аж поки не наскочиш на них. А ставкою у цих відчайдушних перегонах було життя двох молодих людей, а можливо, і порятунок цілої армії.

— Проскочимо! — бурмотав Зірвиголова.

Його мускули готові були розірватися від напруги, погляд прикутий до шляху; міцно стискаючи руль, він інстинктивно обминав перешкоди на шляху.

… Улани все наближались. Уже долітали їхні вигуки. Жану виразно почулися слова, під яких закипіла вся його кров: «Підколімо свиню!.. Підколімо!»

«І не мати змоги підстрілити цих лютих звірів!» зітхнув Зірвиголова.

Фанфан, що стежив за лівим взводом, радісно вигукнув:

— Не псуй собі крові, хазяїне!.. Перегнали! Пройдемо!

Але правий взвод наближався з блискавичною швидкістю. Дорога, правда, трохи покращала, але обидва велосипедисти почали вже видихатися.

Фью-ю-ю!.. Фью-ю-ю-ю! — просвистіло повз вуха кілька куль, і почалася стрілянина.

Це відкрив вогонь лівий, перегнаний взвод. Не так заради того, щоб підстрелити втікачів, як для того, щоб вони злякалися, втратили самовладання, потрібне при швидкій їзді, і впали з велосипедів.

Але випробуваній мужності капітана Зірвиголови і Фанфана була чужа подібна слабість. Вони давно звикли до музики куль.

От здалека вже з'явились оточені деревами споруди, до них усього півльє.

Якобсдаль!

Півльє! Ще п'ять хвилин цього диявольського бігу — і вони врятовані.

Лівий взвод доганяв їх ззаду, правий був усього в ста п'ятдесяти метрах.

— Ходу, Фанфан, ходу!

— Шквар! Шквар!.. — підхопив парижанин.

Англійці заревли від люті: ці безстрашні хлопчиська пролетіли буквально під самим їх носом.

А тут ще пущені в кар'єр коні перемахнули за інерцією шлях і проскакали метрів з п'ятдесят, перш ніж вершники змогли їх зупинити. Але кавалеристи не гаяли часу. Вони круто повернули коней і, виїхавши на шлях, продовжували переслідування.

Відстань від велосипедистів до Якобсдаля меншала буквально на очах. На нещастя, шлях в околицях цього міста був витоптаний і поритий худобою. Молокососам довелося знову сповільнити рух.

Раптом велосипед Жана потрапив у засипану пилом яму, заднє колесо його занеслося на повному ходу, і Зірвиголова, підстрибнувши в повітрі, перекувиркнувся і, пролетівши метрів шість, розтягся у брудній вибоїні.

Фанфан, налетівши на його перекинутий посеред шляху велосипед, теж перемахнув через руль своєї машини і після запаморочливого стрибка в повітрі розтягся поруч із своїм начальником.

— Бачив? Оце так падіння — красота!