Гордість і упередженість

— Пані, — мовив він, — я дуже добре знаю, що коли грають у карти, то таке може трапитися з будь-ким; на щастя, мої обставини не настільки скрутні, щоб п'ять шилінгів багато для мене значили. Звичайно ж, не кожен може цим похвалитися, та завдяки леді Кетрін де Бург я назавжди позбавлений необхідності бентежитися з приводу таких дрібниць.

Ця розмова привернула увагу містера Вікхема. Якийсь час він спостерігав за містером Коллінзом, а потім тихо спитав у Елізабет про міру близькості стосунків між її родичем та родиною де Бург.

— Леді Кетрін де Бург, — відповіла Елізабет, — нещодавно наділила його парафією. Не знаю, як містер Коллінз уперше потрапив їй на очі, але можна з упевненістю стверджувати, що познайомилися вони недавно.

— Ви, мабуть, знаєте, що леді Кетрін де Бург і леді Енн Дарсі були сестрами; і, відповідно, що вона є тіткою нині живому й здоровому містеру Дарсі?

— Та ні, не знала. Про родинні зв'язки леді Кетрін я взагалі нічого не знала. Про її існування довідалася лише позавчора.

– Її дочка, міс де Бург, матиме велике придане; всі вважають, що вона побереться зі своїм кузеном і таким чином їхній шлюб об'єднає ці два маєтки.

Зачувши це, Елізабет посміхнулася, бо їй пригадалася сердешна міс Бінглі. Марними судилося бути всім її залицянням, марними і непотрібними виявляться її дружба з сестрою містера Дарсі та її похвали на його адресу, якщо він уже призначив собі одружитися з іншою.

— Містер Коллінз, — сказала Елізабет, — високої думки про леді Кетрін та про її дочку; але деякі з подробиць його розповіді про її ясновельможність наводять мене на думку, що та вдячність, яку він до неї відчуває, заводить його в оману і що насправді вона є жінкою гордовитою та марнославною.