Гордість і упередженість

— Так, стала. Вона часто змушувала його до поблажливості та щедрості: він легко розставався з грошима, коли його просили, виявляв гостинність, підтримував своїх орендарів і допомагав бідним. Спонукою до цих вчинків була його родинна гордість і гордість синівська, бо він дуже пишається своїм батьком. Не зганьбити публічно своєї родини, не відступити від загальноприйнятих правил, зберегти вагу маєтку Пемберлі в суспільстві — це мотив надзвичайно потужний. Окрім цього, він має ще й братню гордість, котра, в поєднанні з певними братніми симпатіями, робить його надзвичайно чуйним і пильним охоронцем власної сестри; ви ще почуєте, що всі вихваляють його як надзвичайно турботливого брата — кращого і не знайти!

— А що за дівчина міс Дарсі?

Містер Вікхем похитав головою.

— На жаль, я не можу назвати її приязною. Не хотілося б говорити погано про кого-небудь з родини Дарсі, але вона дуже схожа на свого брата — гордовита, дуже гордовита. В дитинстві вона була дуже ніжною і привітною дівчинкою, а в мені просто душі не чула; я міг гратися з нею годинами. Та зараз вона для мене — чужа людина. Це вродлива дівчина років п'ятнадцяти-шістнадцяти; наскільки я знаю — дуже добре освічена й вихована. Відтоді, як помер її батько, вона жила в Лондоні; з нею — гувернантка, котра займається її вихованням.

Після численних пауз і спроб поговорити на інші теми Елізабет не могла не повернутися до їхньої першої теми і сказала:

— Мене так дивує його дружба з містером Бінглі! Як може містер Бінглі з його, здавалося б, привітною вдачею, і котрий є сама приязність, приятелювати з такою людиною? Що їх тримає разом? Ви добре знаєте містера Бінглі?

— Я зовсім його не знаю.

— Це — добрий, приязний і привабливий чоловік. Мабуть, він просто не знає, яка цяця цей містер Дарсі.

— Можливо, й не знає, бо містер Дарсі здатен бути приємним тоді, коли йому це потрібно. Йому такого вміння не бракує. Він може бути приємним та легким у спілкуванні компаньйоном, якщо вважатиме це за потрібне. З рівними собі за суспільним становищем він поводиться зовсім по-іншому, ніж із людьми менш впливовими та заможними. Його гордовитість завжди при ньому, але з багатими він — поблажливо-ліберальний, справедливий, розважливий, шляхетний, а інколи навіть приязний — залежно від заможності і становища його співрозмовника.

Невдовзі компанія, що грала у віст, розпалась, і її колишні учасники скупчилися навколо другого столу, причому містер Коллінз опинився між своєю кузиною Елізабет та місіс Філіпс. Остання із чемності поцікавилася його досягненнями у грі. Вони виявилися поганенькими — він програв у кожній партії. Коли ж місіс Філіпс почала висловлювати з цього приводу стурбованість, то він попрохав її не перейматися і з непідробною емоційністю серйозно запевнив її, що це не мало ніякого значення, бо програні гроші для нього — не варта уваги дрібниця.