Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Говорячи, вона тягнулася до уявних тарілок. Хапала зелену соусницю, де блищала чорна ікра, прикрашена шкіркою лимона. Занурювала в неї обличчя, як свиня в ночви. Жадібно їла. Знову підводила обличчя, всміхалася скромно і стримано у світлі електричних ліхтарів, риб'ячі яйця на коричневій шкірі її щік і лоба виступали, як чорний піт, зібравшись у заглибниках біля ніздрів, як згустки почорнілої крові, — О так, я гадаю, наш прогрес очевидний, такі люди, як той «Бик» Коннор,[7] вже віджили своє, їхня доба скінчилася, і найкраща помста їм — це те, що вони про це знають, — і перекидала соусницю назад через голову, як схибнута волейболістка, ікра сипалася й заплутувалася в її волоссі (принаймні так це собі уявляв Роланд), а коли посудина розбивалася об камінь, її світський вираз обличчя (чудова-вечірка-чи-не-так) змінювався диявольським вищиром Детти Волкер і вона викрикувала: «На, стара синя свинюко, як тобі? Хочеш запхати трохи ікри в свою стару суху щілину? На, бери! Затикай! Тобі сподобається!»
Відтак вона йшла далі. І далі. І далі. Харчувалася у великій бенкетній залі. Годувала себе і своє дитятко. Не повертаючись і не помічаючи Роланда. Жодного разу так і не зрозумівши, що бенкетної зали не існувало взагалі.
Коли всі вчотирьох (уп'ятьох, якщо рахувати Юка) вкладалися спати, поласувавши смаженими пундицями, думками Роланд був далеко від Едді й Джейка. Всю його увагу полонила Сюзанна. Стрілець був більш ніж упевнений, що сьогодні вона знову піде на нічне полювання і знову він вирушить слідом. Не для того, щоб подивитися, що вона затіває, — це йому й так було відомо.
Ні, основною його метою було оберігати. Раніше, вдень, коли Джейк повернувся з оберемком дров, Сюзанна почала виявляти добре знайомі Роландові тривожні ознаки: уривчаста мова, різкуваті, не надто граційні рухи, потирання скроні чи під лівою бровою з відсутнім виглядом, неначе їй там боліло. Невже Едді цього не помічав? Коли Роланд тільки познайомився з ним, Едді справді був не надто спостережливий, хоч відтоді дуже змінився, але…
Але він кохав її. Кохав. Як він міг не бачити того, що було очевидно для Роланда? Звісно, все було не настільки помітно, як на узбережжі Західного моря, коли Детта готувалася вистрибнути вперед і усунути Одетту від керування її тілом, однак усі ознаки були і, якщо вже на те, не надто й відрізнялися.
З іншого боку, як казала колись Роландова мати: «Кохання засліплює». Можливо, Едді просто був надто близький з нею, щоб бачити очевидне. «Чи не хоче бачити, — подумав Роланд. — Не хоче визнавати, що все може повторитися. Її протистояння з самою собою й роздвоєність натури».
Тільки цього разу справа була не в ній. Роланд уже давно це підозрював — з часів розмови з мешканцями Річкового Перехрестя, — а тепер остаточно в цьому впевнився. Ні, річ була не в ній.
Отож він лежав, слухаючи, як всі один за одним поринають у сон і їхнє дихання стає глибоким і рівним. Юк, потім Джейк, потім Сюзанна. Останнім заснув Едді.
Хоча… не зовсім останнім. Слабо, дуже слабо до Роландових вух долинало бурмотіння розмови: перемовлялися люди з іншого боку пагорба на півдні, ті, що стежили і йшли за ними слідом. Скидалося на те, що вони набираються сміливості, щоб вийти з криївки, дати про себе знати. Слух у Роланда був дуже гострий, проте недостатній, щоб розібрати, про що говорять. Разів із шість люди тихо обмінялися репліками, а потім хтось голосно на них цитьнув. Запала мовчанка, тільки вітер тихо ворушив верхівки дерев. Роланд лежав нерухомо, вдивляючись у чорне небо без зірок, очікуючи, поки підведеться Сюзанна. І вона не забарилася.
Але перед тим, як це сталося, Джейк, Едді та Юк занурилися в тодеш.
Про тодеш Роланд і його друзі дізналися (хоч відомостей про нього було кіт наплакав) від придворного наставника Ваннея в далекі часи своєї юності. Тоді їх ще було п'ятеро: Роланд, Алан, Катберт і Воллес, Ваннеїв син. Воллес, навдивовижу розумний, проте хворобливий хлопчик, помер від падучої хвороби, яку ще називали «королівським нещастям». Так їх стало четверо — над ними розкинув своє крило ка-тет. Ванней теж це знав, і знання лише примножувало його смуток. Корт навчав їх орієнтуватися за сонцем і зірками, Ванней показав компас, квадрант і секстант, навчив їх математики, що могла знадобитися в житті. Корт учив їх битися. За допомогою історії, розв'язання логічних проблем і настанов щодо того, що він називав «універсальними істинами», Ванней демонстрував їм, що часом сутички можна уникнути. Корт навчав їх убивати, коли це необхідно. Ванней з його кульганням і приємною, хоч і відстороненою усмішкою, говорив їм, що насильство лише погіршує проблеми, а не розв'язує їх. Він називав його порожнистою камерою, де всі природні звуки спотворює луна й не розібрати, де справжній звук, а де відлуння.
7
Теофіл Юджин «Бик» Коннор (1897–1973) — політик-демократ і комісар поліції з міста Бірмінгем (штат Алабама), був членом Ку-Клукс-Клану і запеклим прихильником расової сегрегації.