Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Ось іде Мія, нічия дочка! — весело вигукнула вона в мовчазну кімнату з сотнями змішаних пахощів м'яса, соусів, кремів і фруктів. — Я голодна, і я поїм! І нагодую своє дитя! І якщо хтось має щось проти мене, нехай виступить уперед і скаже! Нехай покажеться, я роздивлюся його, а він — мене!
Авжеж, ніхто не вийшов уперед. Ті, хто колись правив тут учти, давно покоїлися в могилах. Тепер тут панував лише глибинний і сонний стукіт слоутрансових двигунів (а також невиразне та неприємне попискування з Країни Підстілля). За її спиною мовчки стояв стрілець. Це відбувалося вже не вперше. Замку він не бачив, проте добре бачив її саму.
— Мовчите, отже, згодні! — гукнула вона й притисла руку до живота, що вже почав випинатися. Округлюватися. А потім, сміючись, закричала: — Еге ж, саме так! Мія прийшла на бенкет! Нехай він прислужиться їй і дитяті, якого вона носить під серцем! Нехай їм обом буде добре!
І вона заходилася бенкетувати, але на одному місці не сідала й з однієї тарілки не їла. Ці тарілки — особливі, білі з синім — були їй огидні, невідь-чому, та вона й знати не хотіла. Їжа — ось що її цікавило. Вона походжала вздовж столу, наче на найбільшому в світі фуршеті: підхоплювала шматки страв руками й відправляла їх до рота, часом відкушуючи гаряче м'ясо просто з кістки й жбурляючи обгризені суглоби назад на тарелі. Кілька разів вона промахнулася, і шматки м'яса покотилися білою лляною скатертиною, лишаючи по собі плями від соку, схожі на кров з носа на хустинці. Один такий шмат перекинув соусницю, інший розбив на друзки кришталевий таріль, наповнений журавлиновим желе. Третій скотився зі столу, і Мія почула, як щось ухопило його й потягло під стіл. Після короткого пронизливого вереску сварки пролунав крик болю: якась істота застромила зуби в іншу. Потім тиша. Коротка тиша, яку перервав регіт Мії. Вона обтерла масні пальці об живіт: повільно, насолоджуючись тим, як плями від м'яса й соусів розпросторювалися на дорогому шовку, тішачись припухлим грудям і відчуттям сосків, твердих, шорстких і збуджених, під кінчиками пальців.
Вона повільно йшла до краю столу, розмовляючи сама з собою багатьма голосами, створюючи божевільну тріскотняву.
Як там твоє «нічого», любчику?
Дякую, що спитала, Міє, моє «нічого» в повному порядку.
Ти віриш у те, що Освальд вирішив убити Кеннеді самотужки?
Нізащо в світі не повірю, люба, — тут замішане ЦРУ. Вони чи ті білопикі мільйонери, сталеві магнати з Алабами.
Бомбінгем,[6] Штат Алабама, люба, чи ж це не правда?
Ти вже слухала нову платівку Джоан Баез?
О так, у неї янгольський голос, чи не так? Я чула, вони з Бобом Діланом збираються одружитися…
І так безперестанку. Роланд чув у цьому голосі культурний тон Одетти й Деттину грубу, проте соковиту лайку. Чув голос Сюзанни і багатьох інших жінок. Скільки їх було в її голові? Скільки особистостей, сформованих і напівсформованих? Він дивився, як вона тягнеться до порожніх тарілок, яких не існувало насправді, й порожніх склянок (також відсутніх), їсть просто з тарелів, жує з апетитом голодної, її обличчя поступово вкривається лиснючим шаром жиру, а ліф її сукні (якої він не бачив, проте відчував, що вона є) темнішає від обтирання пальців, коли вона стискає тканину, плямуючи її на грудях, — ці рухи були надто впізнаваними, щоб помилитися. Щоразу, коли зупинялася, вона хапала повітря перед собою і жбурляла невидиму тарілку на підлогу чи об стіну, що існувала лише в її уяві.
— Ось тобі! — кричала вона зухвалим голосом Детти Волкер. — Ось тобі, гидка Синя Тітко, я знов її розтрощила! Розбила твою чортову тарілку, як тобі це подобається? Подобається, га?
Переходячи далі, вона часом тихенько й приємно підсміювалася та запитувала в такої-то, як ведеться «їхньому синочкові такому-то у Моргаузі й хіба не чудово, що для людей з кольоровою шкірою відкрили таку гарну школу, це просто диво якесь! А як твоя матуся, люба? Ой, як мені шкода це чути, ми всі молитимемося, щоб вона одужала!»
6
Бомбінгем — назва міста Бірмінгем у штаті Алабама, яку воно дістало після того, як у ніч з 11 на 12 травня 1963 р. расисти закидали бомбами церкви, заклади й житлові будинки негрів, які боролися за свої права.