У нетрях темнолісу
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: Twig Saga #1
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-259-2
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «У нетрях темнолісу». Краткое содержание книги:
Про неймовірні пригоди Живчика у нетрях Темнолісу і йдеться у першій книжці «Легенд Світокраю».
Ілюстрації Кріса Рідела
Переклад з англійської Анатолія Сагана
— Ве-ве, — нарешті озвався він і вручив хлопцеві всю в’язку.
— Овва! — прицмокнув уже Живчик. Як йому пощастило з блукай-бурмилом, який міг показати йому, що можна і чого не можна їсти. Він тицьнув пальцем у себе, потім у блукай-бурмила.
— Друзі, — сказав він.
Блукай-бурмило показав лапою на себе, потім на Живчика.
— Ве, — сказав він.
Живчик усміхнувся. У високому небі сідало сонце, і світло в лісі з цитриново-жовтого перетворювалось на густе золоте сяйво, яке сочилося крізь листя, наче нагрітий сироп.
Живчик позіхнув.
— Я втомився, — поскаржився він.
— Ве? — запитав блукай-бурмило.
Живчик склав дві долоні докупи і підклав їх подушечкою під щоку.
— Спати, — пояснив він. Блукай-бурмило кивнув головою.
— Ве. Ве-ве, — прогарчав він.
Вони рушили далі, й Живчик подумки всміхнувся. Коли вони тільки зустрілися, блукай-бурмилове хропіння на давало йому заснути. Тепер же йому важко було засинати без заспокійливого вуркотіння під боком.
Вони йшли далі. Живчик ступав стежкою, яку блукай-бурмило торував у густому підліску. Проходячи через порослий колючками синьо-зелений ліс, Живчик задумався і зірвав кілька білих ягід із перламутровим полиском, які росли Гронами біля основи кожної колючки. Він укинув одну ягідку собі в рот.
— Ми вже десь поблизу? — запитав він. Блукай-бурмило обернувся до нього.
— Ве? — озвався він.
Аж це його великі очі примружились, а тонкі вуха заходили ходором.
— Ве-е-е! — загарчав він і дав хлопцеві запотиличника.
Що сталося? Чи блукай-бурмило, бува, не збожеволів знову?
Живчик крутнувся на п’ятах і спритно ухилився від масивного звіра, що метнувся до нього. Він міг придушити хлопця, сам того не бажаючи. Блукай-бурмило гримнув на землю, мнучи рослини.
— Ве! — знову гарикнув він розлючено і махнув лапою в бік хлопця. Удар припав по Живчиковій руці. Хлопцем аж закрутило. Жменя розтулилась, і перламутрова ягода полетіла у траву. Живчик з усього маху гепнувся додолу. Хлопець підніс голову. Над ним загрозливо навис блукай-бурмило. Хлопець заверещав як недорізаний. Від крику друга ягода, що була в роті, закотилась у горлянку і засіла там.
Живчик закашлявся і захарчав, та ягоду намертво заклинило в горлі. Він задихався, його обличчя з рожевого стало червоним, потім — фіолетовим. Хитаючись, він зіп’явся на ноги і вирячився на блукай-бурмила. Перед очима у нього все попливло. — …жу…хати… — прохрипів хлопець і схопився за горло.
— Ве! — голосно загарчав блукай-бурмило. І злапав Живчика за кісточки.
Хлопець зателіпався в повітрі. Важенна блукай-бурмилова лапа заходилася гупати його по спині. Звір гатив і гатив, проте ягода ніяк не виходила з горла. Знову і знову…
Чпок!
Ягода вискочила з Живчикового горла і застрибала по землі. Живчик гучно хапав повітря широко роззявленим ротом. У спазмах задухи він крутився і в’юнився у блукай-бурмилових обіймах.
— Пусти, — прохрипів хлопець.
Блукай-бурмило взяв Живчика вільною лапою і обережно опустив на купу сухого листя. Потім нахилився і наблизив свою морду впритул.
— Ве-ве? — спитав він.
Живчик поглянув на стурбовану блукай-бурмилову морду. Очі його були розплющені ширше, ніж звичайно. Блукай-бурмило запитально нахмурився. Хлопець усміхнувся і обхопив руками блукай-бурмилову шию.
— Ве, — сказав він.
Блукай-бурмило випручався з обіймів і поглянув Живчикові в очі. Потім обернувся і показав на ягоду, яка ще зовсім недавно душила Живчика.
— Ве-ве, — мовив він сердито, потім схопився за живіт і впав на землю, вдаючи агонію.
Живчик серйозно кивнув головою. Ця ягода теж була отруйна.
— Неїстівна, — додав він.
— Ве, — сказав блукай-бурмило, підводячись із землі. — Ве-ве-ве, — голосно загарчав він, відтак стрибнув — раз, другий. Розтоптуючи, вгнічуючи в землю цю гидку ягоду, він порозвертав навсібіч дернину, і з-під хмари пилу визирнула земля. Обличчя Живчикові залили сльози сміху.
— Все буде гаразд, — озвався він, — обіцяю.
Блукай-бурмило підійшов до хлопця і ласкаво скуйовдив йому чуба.
— В… в… Дрз… ве. Дрз, — гарчав він.
— Ну, добре, добре, — посміхнувся Живчик. — Друзі. — Він знову показав на себе. — Живчик, — промовив хлопець. — Повтори. Живчик.
— Жи-в-в-ве-чик, — протяг ведмідь і засяяв від гордощів. — Жи-ве-чик! Жи-ве-чик! Жи-ве-чик! — повторював він знову і знову, потім нагнувся, вхопив хлопця своїми лаписьками і посадив собі на коркоші. Отак разом вони і ввійшли у присмерковий ліс.