Вакансія для диктатора

Отже, із квітами наче впоралася. Вона походила з кімнати в кімнату — без мети, просто так. Сліди її поспішних зборів виднілися всюди. Прибирати нічого не хотілося. Вона вперше опинилася в ситуації, коли від неї мало що залежить. Навіть там, на чемпіонаті в Туріні, коли, здавалося, не передбачалося жодних шансів на перемогу, бо партнерка ще не відновилася після травми, а конкуренція прогнозувалася небачено сильною, вона зуміла зібратися сама й так налаштувати подругу, що всіх суперників вони порвали на шмаття. Навіть в історії з Нодаром вона могла щось вдіяти. Тепер рішення залежать не від неї, а такого сильні люди не люблять. Ще й знає вона про залаштункові ігри політиків значно більше, ніж хотіла. Ясно, це через нього. Як тепер буде — незрозуміло. Цікаво, його вже відшукали?

Неллі сама здивувалася, що з власної волі за таку непросту добу подумала про людину, з котрою її кілька років зв’язували стосунки, мало не вперше. Водночас у неї не було жодних ілюзій, вона чітко розуміла, що станеться, коли його знайдуть. Хоча, якщо він зуміє сховатися десь на віддаленому острові, — грошви ж у нього чимало, — це для нього буде теж смерть, тільки не фізична, а політична, яка для нього, без сумніву, страшніша.

Вона ввімкнула телевізор — там знову просторікував той Сбітнєв. «Цього я, мабуть, не любитиму все життя», — подумала Неллі. Показали знову ті самі кадри з машинобудівного заводу: біля цехів заводу президент Погодін розмовляє з робітниками; з натовпу з’являється вбивця, гримлять постріли, камера стрибає так, що нічого не розгледиш, президента несуть до швидкої, що як на те трапляється на заводі, авто з сиреною виїздить з кадру. Нового порівняно із вчорашнім випуском він сказав лише те, що справу веде слідчий з особливо важливих справ Генпрокуратури Андрій Удодов, а в країні оголошено траур.

Вчора в резиденції губернатора в жінки не було часу усвідомити побачене на екрані, а тут вона була вдома, почувалася спокійною й захищеною, за нею ніхто не гнався, ніхто в неї не стріляв. Вона відчула дежавю: їй здалося, що все це вона вже колись бачила. А втім, дурниці, де їй було таке побачити? З дитинства з головою в спорті, потім — в цирковому мистецтві, тепер — в роботі, раніше ніколи не те що вбивств — мерців не бачила. Проте позбутися цього враження вона не могла. В телевізорі почався рекламний блок: траур трауром, а ефірний час проплачено. Неллі вирішила поставити чайник і перекусити: з Верхоярська й ріски в роті не було, бо чарка коньяку з дещицею шоколаду, що його дозволила собі в товаристві генералів, — хіба то їжа для здорової людини?