Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»
- Автор: Єфіменко Геннадій, Примаченко Яна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-1685-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»». Краткое содержание книги:
• Національна політика більшовиків як засіб відродження імперії
• Казус Кривдонбасу: довкола справжніх обставин появи та зникнення ДКР
• Голодомор як закономірний результат більшовицької політики та особливості формування ілюзій в Україні в постголодоморні 1933—1938 рр.
• Більшовицькі «запаморочення від успіхів» та методи їх лікування
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
У цьому документі, за яким в історіографії помилково закріпилося значення «договору про об'єднання», йшла мова про наміри створити «воєнний союз всіх згаданих радянських соціалістичних республік», який «повинен бути першою відповіддю на наступ спільних ворогів». Відзначалося: «Тому, стоячи цілком на ґрунті визнання незалежності, свободи і самовизначення трудящих мас України, Латвії, Литви, Білорусії і Криму [...]», Всеросійський ЦВК «визнає необхідним провести тісне об'єднання: 1) військової організації і військового командування, 2) рад народного господарства, 3) залізничного управління і господарства, 4) фінансів і 5) комісаріатів праці Совітських Соціалістичних Республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії і Криму з тим, щоб керівництво вказаними галузями народного життя було зосереджено в руках єдиних колегій. Об'єднання повинно бути проведено шляхом погодження з центральними виконавчими комітетами і совітами народних комісарів всіх зазначених совітських республік» (курсив наш. — Авт.). Виділені слова зайвий раз вказують на те, що таке об'єднання вбачалося як майбутній крок, а сама ця постанова була декларацією про наміри, яка підтверджувала і узагальнювала подібні декларації України та інших радянських республік.
5 червня вже в Києві X. Раковський дав інтерв'ю кореспонденту газети «Красная Армия» (Київського військового округу), у якому відзначив: «Центральний виконавчий комітет у Москві у відповідь на постанову Центрального виконавчого комітету України від 17 травня (так у тексті, насправді — 19 травня. — Авт.) вирішив ужити заходів до об'єднання тих комісаріатів, які обслуговують оборону Совітських Республік: військовий комісаріат, Рада народного господарства, комісаріати фінансів, шляхів сполучення і праці. З цією метою Російським Центральним виконавчим комітетом була обрана спеціальна комісія, куди входять товариші: Каменєв, Курський, Троцький, Красін, Сталін, Чичерін, Риков та Крестинський. [...] В основі усіх цих об'єднань лежить два принципи: з одного боку, визнання незалежності та свободи, а також самостійності (мовою оригіналу — „самостоятельности“. — Авт.) України, Латвії, Литви, Білорусії і Криму, а з іншого боку — єдність революційного фронту [...]. На найближчому своєму засіданні Центральний виконавчий комітет України обере зі свого боку комісію, котра разом із комісіями інших Центральних виконавчих комітетів совітських республік знайде форму такого об'єднання». Зазначимо, що задекларовані в цьому інтерв'ю принципи майбутнього об'єднання цілковито узгоджувалися із рішенням пленуму ЦК КП(б)У від 27 травня.
14 червня на засіданні ВУЦВК першим пунктом порядку денного була доповідь X. Раковського про об'єднання радянських республік. Боротьбисти запропонували свій проект резолюції, у якому, зокрема, йшлося про те, що формою такого об'єднання «є всесвітня федерація радянських республік», а не російська. Ця пропозиція була відхилена 26 голосами проти 15. «Проти» проекту боротьбистів голосували лише більшовики, представники інших партій були «за», але в них в усіх разом взятих була меншість голосів.
Про результат засідання X. Раковський відзвітував 15 червня Калініну та Леніну таким повідомленням: «Учора Український ЦВК приєднався до ухваленої Російським ЦВКом резолюції 1 червня про об'єднання. Уесери (так означені боротьбисти. — Авт.), ліві есери меншості та ліві незалежники підтримали резолюцію уесерів, що не відрізнялася принципово від нашої, але передрішала конкретну форму об'єднання. Наші делегати в комісії (йшлося про комісію ВУЦВК з вироблення проекту „об'єднавчої“ угоди, аналогічну комісії ВЦВК від 1 червня. — Авт.) Затонський та Хмельницький. Третє місце залишено уесерам». Таким чином, 14 червня ВУЦВК прийняв пропозицію ВЦВК і формально погодився почати роботу в напрямку об'єднання п'яти комісаріатів.
Російська сторона активно працювала над формалізацією «злиття». Декларація від 1 червня передбачала об'єднання як результат спільних напрацювань між двома сторонами, але українська сторона не поспішала діяти в цьому напрямку. Тому в Кремлі вирішили здійснювати об'єднання кожного наркомату окремо, тобто без спільної угоди і без затвердження Всеукраїнським ЦВК.
Найбільш нагальною була потреба встановити сувору централізацію у військовій сфері. Вже 2 червня ЦК РКП(б) зафіксував основні принципи військового об'єднання: «Український фронт скасовується. Замість нього створюється армія, що діє в напрямі на схід і підпорядковується Південфронту (сучасна 2-га Українська армія) та 12-та армія, що діє в напрямі на Захід і підпорядкована безпосередньо Головкомандуванню». Ця настанова була легімітизована в Росії постановою Реввійськради РСФРР від 4 червня, у якій армія, що мала підпорядкуватися керівництву Південного фронту, отримала порядковий номер 14-й, а щодо 12-ї армії рішення було ухвалено таке: «Нинішні 1 та 3 Українські армії об'єднуються під загальним командуванням і створюють 12-ту армію РСФРР... 12-та армія у всіх відношеннях підпорядковується Реввійськраді Західного фронту». Бачимо також, що були цілковито проігноровані згадані вище прохання/пропозиції ЦК КП(б)У від 19 травня 1919 р., зокрема у частині «української» назви діючих на території УСРР формувань Червоної армії та «загальнорадянської», а не російської назви об'єднаних військових сил. Ні «українського» (хоча б за назвою) фронту, ні армії більше не існувало.
Не підкоритися такому рішенню українські компартійні керманичі, звичайно, не мали права. Однак і цілковито дублювати його в Україні було доволі небезпечно. Ідея ліквідації Української Червоної армії не була популярною. Компартійні керманичі УСРР були змушені зважати на такі настрої. Тому в УСРР рішення про ліквідацію Українського фронту було затверджене з доволі-таки тривалим запізненням і мало інший підтекст.
Таку постанову ВУЦВК ухвалив лише 21 червня. Формально вона обґрунтовувалася так: «На величезному просторі своєму робітнича і селянська Україна звільнена. Зрадницька спроба отамана Григор'єва відкинути Україну назад переможно розгромлена. Тим самим завдання Українського фронту як такого може вважатися завершеним». Відповідно до цього було оголошено «подяку робітників і селян українському командуванню в особі т. Антонова і його співробітників». Цікава деталь — до підняття повстання Григор'єв був одним із найшановніших військових командирів, а однією із причин ліквідації Українського фронту був намір усунути з керівних військових посад в Україні В. Антонова-Овсієнка, який свого часу знайшов спільну мову з Махном і з Григор'євим, а тепер вважався одним із основних винуватців поразок Червоної армії в боротьбі з денікінцями.
З огляду на те, що, як відзначалося у постанові, подальша військова боротьба «становить спільне, нероздільне завдання всіх збройних сил Совітської Республіки», у постанові відзначалося: «Віднині Український фронт зливається і зорганізується з фронтом усіх совітських республік під одним спільним командуванням Революційної Ради Російської Соціалістичної Федеративної Совітської Республіки». У тексті виділено особливості українського формулювання — контрольована більшовиками територія у постанові ВУЦВК називалася «радянською», а не «російською» республікою, а слово «російська» вжито було лише у власній назві. Таким чином компартійно-радянське керівництво УСРР намагалося продемонструвати «пролетарський» чи «загальнорадянський» характер цього об'єднання.
Слідом за військовим об'єднанням у Кремлі взялися за інші сфери. Наприкінці липня — на початку серпня відповідним російським наркоматам було підпорядковано Українську раду народного господарства, Наркомат військових справ, Наркомат шляхів сполучення. 20 травня, тобто ще до ухвалення Всеросійським ЦВК декларації про об'єднання, було оприлюднено спільне рішення Наркомпоштелів РСФРР, УСРР, Латвії, Туркестані та Криму про «організацію загального управління» вже й так «по суті централізованої» поштово-телеграфної, радіотелеграфної і телефонної справи. Але постанови про «злиття» очолюваного боротьбистом Литвиненком Наркомату фінансів, який входив до числа тих, які мали об'єднатися, так і не було ухвалено.