Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Папа наморщив чоло.
— Зрадою? Що це ти, бовдуре, верзеш? Звертай увагу на те, що говориш, слово зрада — це дуже серйозне слово.
— На превеликий жаль, ідеться не про слово, а про справжню зраду, — відповів юний кардинал. І схилившись й поклавши праву долоню на груди на знак відданості, докладно розповів Святому Отцеві все, що знав про всесвітньо–історичні плани графа ді Монте К’яра, починаючи з захоплення Страмби й аж до ліквідації Османської імперії. Папа сильно почервонів, слухаючи розповідь юного кардинала, але опанував себе й не перебив його жодним словом, а коли юний кардинал закінчив, хвильку сидів тихо і глибоко дихав, поки промовив:
— Ну і що? Навіщо ти мені це розповів? Ти гадаєш, що Моя святість тепер вчинить? Накажу схопити графа ді Монте К’яра, бо якийсь дурноверхий молодий кардинал шепнув мені на вушко погано вигаданий наклеп про нього? Кожна добре поінформована людина знає, що П’єтро Кукан купив той острів у Моєї святості і чимало заплатив; а я, особистий заступник самого Бога на цій землі, маю знеславити себе навіки, якщо, хапнувши купівельну ціну за той скелястий острівець у Адріатичному морі, відразу ж після цього вхоплюсь за перший–ліпший безглуздий привід, щоб позбавити юного П’єтро його законно набутого маєтку й, більше того, стяти йому голову як зрадникові? Маю увійти в історію як папа, який однією рукою давав, а другою знову відбирав? І все це з ініціативи якогось шмаркатого кардинала?
«Боже мій милосердний, — думав юний кардинал, мліючи від жаху, — якщо зараз хтось із представників високого духовенства підслуховує за дверима, а вони ж підслуховують, я навіки зганьблений, обпльований і пропащий».
— Ні, ні, цього не буде, не будеї — вів далі папа, блискаючи примруженими очима й гупаючи обома кулаками по бильцях крісла, оздобленого гербом роду Боргезе. — Як заступник Бога на цій землі я мушу поводитися краще за самого Бога, адже врешті–решт я лише людина, а тому на відміну від Бога, не можу аргументувати загадковість своїх намірів. Я не можу промовити до того, хто б нарікав на мене, як Бог промовив до Йова на його скарги: «Де ти був, коли землю основував Я й коли переходжувався дном безодні?» — я не можу цього сказати, бо живу на цій землі лише трохи довше шістдесяти років і ніколи не гуляв по дну безодні. Хто б мені вірив надалі, хто б хотів зі мною надалі торгувати, якби я поводився так, як уявляє собі якийсь ідіот у Страмбі? Все це я кажу не тобі, cardellino, бо ти йолоп від народження; мій докір стосується головним чином патера Люго, який є справжнім ініціатором цієї кампанії проти графа Монте К’яра. Чи ви у тій Страмбі всі схибнулися, чи у вас у голові зовсім немає клею, інакше хіба б ви дозволили собі обтяжувати Мою святість, яка саме перебуває на вершині могутності й слави, такою нісенітницею?
Безумовно, це була найгірша хвилина життя юного кардинала, коли пригнічений юнак бажав собі лише смерті, та попри відчай, що стискав йому груди так, аж зупинялося серце, він цілком усвідомлював деякі принизливі деталі свого фізичного стану, приміром те, що всупереч холодному подихові папської неласки, від якої тремтів, мов у пропасниці, його сутана на плечах між лопатками була мокра від поту, або те, що саме зараз — безперечно, від хвилювання — на верхній губі висипає огневиця, яка дається взнаки пекучим свербінням, твердінням і посмикуванням, і що борлак на шиї невтримно смикається вгору і вниз. Але йому відразу ж полегшало, бо Святий Отець, відгримівши, напився вина і тоді промовив привітнішим голосом:
— І як це ти, cardellino, зважуєшся твердити, що мій любий П’єтро втаємничив тебе у свої плани? Та ж він любить тебе, як сап чи родимець, як таргана у юшці!
Юний кардинал, щира душа, нараз отямився від свого відчаю і, згадавши, що він професіонал, відповів:
— Про почуття Куканя до мене я не знаю нічого, але якщо він і не любить мене, то це не дивина, бо я ж добряче залив йому смальцю за шкіру. — Помітивши, що папа ледь помітно всміхнувся, він вів далі іще повільніше: — Але тепер не йдеться про симпатію чи антипатію, йдеться про успіх. Кукань потребує мене для того, щоб я йому допоміг, відчинивши міські брами, коли він захоче захопити Страм–бу, і пообіцяв мені повернути весь мій страмбський маєток і виплатити додатково двісті п’ятдесят тисяч скудо готівкою, якщо я домовлюся з ним й виконаю те, що він від мене зажадає. Я пообіцяв йому це, але задля годиться, з міркувань, скажімо, професійно–тактичних.