![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Імператор, який два місяці тому поблажливо вибачив бранцю замах на своє життя, раптом позеленів від люті.
— Що ти сказав, нелюдь гостровуха? — прошипів він, — я є жалюгідним? І навіть не гідним зненависті? Гаразд… Я призначу тобі покарання… Ти, напевне, думаєш, що помреш на ешафоті? З гордо піднятою головою, ти, погань язичницька? Я тебе навчу справжньої покори! Накажу продати на рабському ринку як звичайнісінького раба! Ти що, погань лісова, думаєш, що я не зрозумів, чого ти відмовляєшся від людської одежі? Вільним себе почуваєш у цьому дранті? А ось же тобі — вдягнеш рабську верету! І продадуть тебе випадковому покупцеві — не шкірся, Кеяне! Тобі він не дістанеться! Я зовсім не хочу, щоб ти його закатував за три дні! Нехай походить в нашийнику, ублюдок! А захочу знайти його — знайду! Може навчиться покорі! Гей, варто!
— Ваше Могутньосте, — втрутився Лемпарт, захвилювавшись, що таємниця боговладської скарбниці зникне в моанських землях разом з упертим полонеником, — але ж від випадкового покупця цей виродок втече при першій же нагоді…
— Нечиста сила, — буркнув Чоррін, — а і справді… Однак, я не хочу, щоб за ним особливо наглядали… Нехай буде звичайним рабом, яких тисячі…
— Рабам-втікачам випікають тавро на лобі, - підказав Лемпарт, — а те, що цей пес буде тікати, не підлягає сумніву… В Моанії сотні затаврованих рабів…
— Дурень, а щось розумне сказав! — вереснув Іркан і гукнув до вартових:
— Забирайте цього сучого сина, я надішлю указ, що з ним робити!
— Кеяне Логін, — мовив рівно Вогнедан, коли вартові зняли замок і смикнули за його ланцюг, наказуючи йти, — твоє тавро не зітреться вічно. Ти здохнеш, підлий зраднику, такою смертю, що про це складатимуть страшні казки. А щодо вас, вельможний моанцю, то ви не за правом сидите на високому кріслі. Особа, котра поводить себе нестримано, не гідна навіть розгрібати гній.
— Геть чортяку! — закричав Іркан, — геть! На задній двір! І щоб завтра ж його не було в Цитаделі! На рабський ринок собаку! Геть!
Задній двір фортеці було забудовано різномастими халупками. Десь іржали коні… З дверцят якоїсь хатини валив дим… Чулися удари молота — отже поруч була кузня. Подвір’ям вешталися люди в брунатній вовняній одежині, схожій на ту, яку приносили Вогнедану до кімнати. Багато хто був в нашийниках — моанські раби, на відміну від вільних осіб мали коротко пострижені бороди і обтяте при самій голові волосся. З халупок виглядали жінки в засмальцьованих вберях з такої ж брунатної тканини. Вони теж були обстрижені — рабиням, напевне, не дозволялося носити кіс.
В якій-то загородці вартівники змусили Вогнедана сісти і стали позаду, тримаючи ланцюг. Очікували досить довго, і ельберієць встиг замерзнути. Він не був надворі з того часу, як його у клітці привезли до Цитаделі. Холод пробирався під подертий кунтуш, а сидів Вогнедан просто на зціпенілій від морозу землі.
Зрештою, до загородки зайшло четверо — троє чоловіків в теплих кожушках та шапках, та знайомий вже Вогнеданові панотець. За ними йшли Лемпарт та Рудан, але ці до загородки не зайшли, а зупинилися ззовні, зіпершись на огорожу. До огорожі почали підходити люди в рабських веретах, намагаючись триматися подалі і від урядовців і від можних осіб.
Один моанець з трійці тримав в руках згорнутий трубкою аркуш пергаміну, з якого звисала печатка. Поцілувавши печатку, урядовець доручив аркуш священику, котрий і почав читати вголос:
— «Імператор Великої Моанії, покровитель усіх земель Імперії: Шанії, Ваани, Анкери, Неззу, Гесути, Грелли, Гросати, Астеону, Моозу, Страгії, а також всього Моахетангу, Іркан Чоррін велить свого раба, поіменованого Вогнедан, обстригти, покарати нанесенням двадцяти ударів канчуком за зухвалу поведінку, та затаврувати, аби попередити спробу втечі. Опісля того означеного Вогнедана вдягнути в одежу підневільного і продати на торговищі. Гроші ж, виручені за нього, покласти до скарбниці.»
— Опісля такого, — голосно мовив Лемпарт ельберійською, — вам зостанеться лише повіситись, Повелителю…
— Не діждеш…, - холодно мовив Вогнедан, хоча він, коли говорив з Чорріним зухвало, в глибині душі сподівався, що напівбезумний правитель моанців накаже його стратити, і він, Вогнедан, зустрінеться з Даною в росяних травах. І дізнається нарешті, що сталося з Воїславом. Однак, коли вже такого не трапилося, він має жити… І вирватися звідси… Навіть з тавром на чолі.