![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Зрадник Лемпарт… Винуватець загибелі Ельберу.
— Мені, - мовить Вогнедан спокійно, — не личить битися з простим вояком… Нехай проти мене вийде воїн, рівний мені за походженням. Наприклад, князь Кеян… Або ви, ваша вельможносте…
— Ти диви, — говорить Чоррін здивовано, — а таки правду говорять, що погани з Півдня гордість мають непомірну. Рівні тобі за походженням!.. Та доки я не зволю сказати протилежне, ти є моїм рабом… І битися тобі личить навіть не з воїном — з рабом…
Вогнедан усміхнувся… І побачив, що Лемпарт вже не стовбичить в першому ряді глядачів. Зрозумів щось по виразу його обличчя?… О, ну тоді…
Перед очима Вогнедановими на коротку страшну мить спалахує сонце в клубах чорного диму… І сім паль з настромленими на них тілами, на тлі багряного заходу…
— О, мій яблуневий сад! — кричить він, одночасно метаючи списа у напрямі крісла з ручками-левами…
Вогнедана збивають з ніг раніше, ніж він встиг роздивитись, чи влучив. Б’ють ногами, держаками списів…
— Припинити! — вереск, — припинити!
Ельберієць ледве дихає, відчуваючи, що має зламане ребро, а то і декілька. Його піднімають на ноги… Кров заливає Вогнеданові очі, але він уже бачить з жалем, що не вдалося.
Підвела поранена правиця… Треба було метати з лівої, але ж він спершу хотів прохромити Кеяна, котрий стояв під праву руку. І не перекинув списа до шульги…
Чоррін в своєму кріслі поволі виповзає з шапки… Саме виповзає — шапку прибито списом до спинки трону. Вогнедану раптово стає смішно — настільки гидким є цей чоловічок, котрий послав своїх убивць знищити його країну…
— Сучий син! — говорить Іркан Чоррін. Говорить з мимовільним захопленням, — ох і сучий син… Не брехав ти, Дісане — загін таких пекельних виплодків має і битися, мов зграя чортяк. Гей, там — наказую відвести мого раба до пристойних покоїв. Мого особистого раба… Годувати й лікувати… Потім я подумаю, що з ним робити далі…
***
Покої, відведені для особистої імператорської іграшки дійсно є пристойними на варварський штиб. В кімнаті постійно горить комин. Вікно, щоправда, забите дерев’яним щитом, бо зимно, а варвари не знають скла. На стінах чадять смолоскипи, які час від часу міняють челядинці. Обгоріле шмаття падає з них до цеберок з водою…
З меблів в покоїку — стіл, два грубо збитих табурети і ложе, заслане шкурами. На цьому ложі нині і збавляє час Вогнедан Ельберійський.
Він сидить, охопивши руками коліна і дивиться у вогонь комина. Час від часу встає… Підійти він може тільки до столу — далі не пускає ланцюг.
Свого особистого раба володар моанців наказав прикувати ланцюгом до стіни. Так, як приковують ішторнійці до стін чорногорських пардів, якщо мисливцям пощастить привезти до Габіден дорогу здобич.
Пальці Вогнеданові обмацують нашийника з вибитим на ньому головою яструба. Тяжко… Це ще тяжче, ніж кайдани… Не зранене залізом горло пече полоненому володарю — холодна лють пропікає розум, вимагаючи виходу.
Промахнувся… Не влучив…
Сотні разів переглядає бранець короткі роки свого правління. Сотні разів запитує себе — в чому помилився…
Можна змінити долю, а все інше — судьба…
Якби він вчасно зрозумів, чим є Чаяна… Малювання…Малювання чорногорця Вовчура… Її таємна мрія…
Якби він подбав про тунель та його охорону… Адже відомості про нього повинні були бути в книгозбірнях… Десь-то їх та розкопала зрадниця…
Не подбав… Не подумав…
Якби він не затвердив Лемпарта на предківському місці. Адже тільки сліпий не міг передбачити… Ота підлість з віршем… Прибране ім’я — «Привид з майбутнього»… Напівкровка напевне вже тоді мислив зле, мріючи про майбутнє, в якому князям не потрібно буде складати вірші.
І милуватися він напевне вже тоді хотів не деревом в квіту, а болем і стражданням…
Ота історія у Владигорі.. Ревнощі… Авжеж… Не ревнощі, а варварська злоба на те, що вподобана дівчина не є його річчю…
Раби-кедаги… Навіть, якщо це була витівка Даркана Логіна, котрий виріс у варварському світі, і не бачив у володінні рабами нічого злочинного, все одно… Адже Лемпарт прийняв цих людей у дарунок… Розумних істот, нехай іншої крові…
Чому він, Вогнедан, був сліпим… Адже Боги його попереджали в тому великодньому видінні п’ять років тому…
Яблуні, квіт з яких осипається попелом…. Пророцтво Срібляни…