Велика рiдня

I згадався давнiй сонячний ранок на жовтiй вiд курослiпу i червонiй вiд бузького вогню левадi. Вiн, сiмнадцятилiтнiй хлопець, повертався з весняного лiсу, засiяного синiм рястом i прозороголубими дзвониками пролiскiв. Тiльки вийшов iз широкої приземкуватої брами вогких вiд власного соку кленiв, як на левадi обiзвався баян i по малахiтовiй прозорiй травi поволi закружляли пари, то наближаючися до самої рiчки з прив'язаними човнами, то вiддаляючися до вигину чорної масної дороги. Не побiг, а полетiв стежкою до кольорового кола, що квiтником зацвiтало на правому березi Бугу. Ось на рiчцi спiвучим крилом майнув човник, причалив до берега, i на землю вискочила в рожевiй хусточцi Марiя, та сама, яка завжди ввижалась йому, тiльки i слова промовити їй не посмiв. Такий вiн завжди був проворний на язик, а перед дiвчиною пасував. Чудеса та й годi!

Побачив дiвчину, тихiше пiшов, а з другої сторони, насупроти нього iде-похитується п'яний Мелентiй Бандур, здоровенний, як дзвiниця, чи не найсильнiший парубок на все село. Батька його, власника млина i чинбарнi, вислали. А сам Мелентiй, пiзнiше, ледве впросився в колгосп. Спочатку притих був, а потiм знову почав пиячити, битись зi всiма; пiшли чутки, що й на руку нечистий вiн.

Пiдходить Мелентiй до Марiї:

– Ходiмо в танець.

– Не пiду, – вiдхилилася вбiк.

– Нi, пiдеш. – Навис над нею, розтрiпаний i брудний, ворушачи випнутим ротом.

– Нi, не пiду. Я з п'яними не танцюю.

– Ага, не танцюєш! Так ось тобi! – вiдвiв руку i вдарив дiвчину по обличчi. Аж заточилася та схопилась руками за лице.

Пантелiй не витримав:

– Ти, бугаю нещасний, чого до дiвчини лiзеш? Найшов на кому силу вимiрювати!

П'яними, округлими очима подивився Мелентiй, нагнувся до землi, випростався – i над Пантелiєм профурчав дрючок.

Нiчого не було пiд рукою. Схопив у руку згустiлої багнюки i кинув, не спускаючи погляду з Мелентiя. Чорна пляма залiпила все обличчя Бандура. Рукавом розмазав болото i осатанiло кинувся на Пантелiя.

Мiг би хлопець утекти, бо ж нiхто його не мiг перегнати в селi. Та вiн чув на собi притишенi погляди всього лугу, погляд Марiї, i знав, коли утече, дома з нього буде насмiхатися старший брат.

Як струна, натягнулося тiло. Не битися, бо його Мелентiй мiг би надвоє переломити, – а перехитрити хотiв. Тому слiдкував за кожним стрибком розлютованого парубка. I коли височенний Бандур добiг до нього, Пантелiй, пригинаючись, подався вперед. I не стримався Мелентiй, коли опинився на незатвердiлих плечах; а Пантелiй несподiвано випростався страшним ривком, i полетiв Бандур з його плеч обличчям в грязюку. Полетiв i довго звестися не мiг – звихнулася ступня. З того часу вовком дивився на Пантелiя, а зачiпати – не зачiпав. Тiльки коли прийшли фашисти, сам вивiв корову з повiтки, залишаючи сiм'ю Пантелiя без єдиної помiчницi.