Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Що ви тямите! — відказав Штеффенгаус. — Я, бувало, хильну як слід, а потім сідаю в месершміт і, наче молодий бог, — тільки смуга лягає.
— Без горілки ці пани взагалі не наважувались підніматися в повітря.
— Та це ж безсоромна брехня! — обурився Штеффенгаус, червоніючи від злості. Негайно ж візьми свої слова назад, Роланд!
— Тільки не зчиняйте сварки! — сказав Гольт, дивуючись, як серйозно сприйняв Штеффенгаус жарт Геннінга. — До речі, їхати автомобілем — зовсім інша справа, адже тут у вас немає третього виміру.
— Е, дурниці,— мовив Штеффенгаус. — Довезу вас цілісінькими, можете бути спокійні!
Інгрід Тредеборн взяла під руку маленьку Вульф і подала Гольтові знак очима. Вони рушили услід за Штеффенгаусом в його машину. Геннінг поїхав з Гіттою. Інгрід відверто раділа, що спекалась сестри. Вона посадила маленьку Вульф до Штеффенгауса на переднє сидіння і тихо промовила до Гольта:
— Я страшенно замерзла. Дай мені твій кожушок.
Він закутав її в кожушок і сів поряд. Дівчина притулилася до нього й прошепотіла:
— Чого хотіла від тебе Гітта?
— Я так і не второпав.
Штеффенгаус, хитаючись, гепнувся на сидіння, включив фари і з шаленою швидкістю рушив з місця. Гольт умостився якнайзручніше. Інгрід пригорнулася до нього. Крізь задню шибку пробивалось світло фар Геннінгового «мерседеса», що їхав услід за ними. Цілі й неушкоджені вони прибули в Гамбург; машина зупинилася в Нінштедті біля будинку Геннінгів.
Усі, вкрай стомлені і змучені, чекали в прихожій, поки Геннінг домовлявся з батьками. Сестри Тредеборн стояли осторонь і про щось збуджено перешіптувалися. Вони знову сварилися. Гітта зовні залишалася спокійною, насмішкуватою й гордовитою. Інгрід лютувала, аж очі блищали.
— Панове, — сказав Геннінг, — зараз матимемо першокласний студентський сніданок на похмілля! Мариновані оселедці є, а кави підкинув мій старий. Усе це ми, звичайно, приготуємо самі. Гайда на кухню!
Штеффенгаус за кілька хвилин накоїв на кухні такого гармидеру, що Геннінг сердито накинувся на нього:
— Забирайся звідси! Піди у ванну і підстав голову під душ!
Гольт спостерігав, як Гітта Тредеборн і Аннероза Вульф готують сніданок. Інгрід і за холодну воду не взялася.
Штеффенгаус повернувся з мокрою головою, побачив бляшану банку американської кави і вигукнув:
— Люди добрі! Генніиги потроху спекулюють на чорному ринку!
— А ви, звичайно, ні? — відказав іронічно Геннінг.
Гітта Тредеборн простягнула сестрі піднос з посудом і скомандувала:
— Віднеси, та живо, не будь такою ледачою!
Інгрід нехотя послухалась, взяла тацю і звернулась до Гольта:
— Чи не були б ви ласкаві відчинити мені двері?
Гольт рушив уперед. Вона була тут, як удома.
— Другі двері ліворуч! — наказала вона. В їдальні було темно. Гольт намацав вмикач. Але Інгрід поставила на щось тацю, причинила двері і кинулась йому на шию. В прихожій почулися кроки. Гольт відштовхнув її від себе і ввімкнув світло. Двері відчинилися. Це була Гітта. Вона глянула на сестру, потім — на Гольта. Мовчки поставила на стіл кофейник. Інгрід весело підморгнула Гольту.
Голосно сварячись, в їдальню ввійшли Штеффенгаус і Геннінг. Штеффенгаус не давав нікому спокою і за сніданком.
— А хто просидів на Нормандських островах і всю війну проспав, га? — прискіпувався він. — Ти й твоя морська артилерія! А хто тим часом піднімався назустріч чотиримоторним літакам? Ми!
— Авжеж, ти так гадаєш! — сказав Геннінг. — Оті літаки пошивали вас в дурні! Ви кружляли над Франкфуртом, а вони скидали бомби на Кіль!
Штеффенгаус розпалювався щодалі дужче.
— Ти кажеш це тому, що маєш уявлення, як важко буває навести винищувачів на ворога! — загорлав він, червоніючи від гніву. — А як було над Швейнфуртом? Або над Бременом? Ми там за кожним вильотом збивали біля ста штук!
— А скільки вас зарило носом в землю — про це воєнні зведення соромливо змовчували, — глузував Геннінг. У Штеф-фенгауса аж подих перехопило від люті. Нарешті Геннінг скомандував:
— А тепер дайте нам спокій, обер-фенріх! [66]
Гольт слухав цю сварку і дивувався: «Іншого клопоту у них, напевно, немає». Штеффенгаус ковтав мариновані оселедці один за одним, сік стікав йому по підборідді і капав на сорочку. Інгрід Тредеборн, що сиділа біля нього і колупалася виделкою в рибині, раптом зойкнула:
— Ой, боюсь! Оселедець ворухнув хвостом…
Всі засміялись. Штеффенгаус у захопленні вигукнув:
— Ви… ви таки справді золотко!
66
Обер-фенріх — випускник військового училища в Німеччині.