Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Ну це вже занадто! — вигукнув Штеффенгаус.
Геннінг зловтішно посміхнувся. Гітта Тредеборн, схиливши голову набік, глипнула на Гольта, і по її вродливому личку майнула тінь ненависті. Але Інгрід розсміялась і, сміючись, сказала Штеффенгаусу:
— Тьху на вас! Ви надто високої думки про себе. Проте ви були б останній, хто рискнув опинитись у такому скрутному становищі.
В сусідній кімнаті брязнули мідні тарілки — заграла музика. Гітта ковзнула поглядом по Геннінгу, Штеффенгаусу, Гольтові й промовила:
— Вам би й не завадило трохи потанцювати.
— Вірно! — підтримав її Гольт і вклонився Інгрід.
Вони танцювали танго. Інгрід Тредеборн зненацька спо-хватилася:
— Ой-ой-ой! Вам слід було б потанцювати спершу з Гіттою!
Гольт заперечливо похитав головою:
— З вами або ні з ким.
— Не вірю, — відказала Інгрід. — Від туру з молодою ви не зможете ухилитися.
— Якраз навпаки! Побачите, що зможу.
— Ви цим образите Бергманів.
— Ну то й що? — не задумуючись, кинув Гольт.
Вона здивовано глянула на нього.
— А ви, здається, й справді здатні на це. Але чому?
— Тому що мені подобаєтесь ви… Інгрід! — І Гольт притягнув дівчину ближче до себе, уважно спостерігаючи за нею. Вона на мить відвела погляд, потому в захваті від танцю, заплющивши очі, відкинула голову назад.
Він повів її в кабінет, усадовив у крісло і сів поруч.
— Слухайте мене уважно! — владно промовив Гольт. — Я тут нова людина. Геннінг каже, що тут панують вельми суворі правила. Мене це не обходить. Ви мені сподобались. Чому ж я повинен дотримуватись якихось правил? Ви згодні зі мною? — Інгрід не відповіла. Але він помітив, що вона слухає його уважно. — Отже, скажіть і ви відверто, чи подобаюсь я вам? Якщо так, тоді побачимо, що нам робити далі. А коли ж ні — я вип’ю кілька чарок коньяку й поїду додому. Нудьгувати я зможу й вдома, у своєї матері. Ну, то як?
Інгрід злегка зашарілася. Вона напружено думала, і Гольт не підганяв її з відповіддю. Чим довше він дивився на неї, тим більше вона йому подобалася. Пишне каштанове волосся вільно спадало на плечі. А що дівчина в задумі закусила нижню губу, Гольт замилувався її рівними вологими зубами, що відливали голубуватим блиском.
— Ви мене поставили у скрутне становище, — промовила нарешті Інгрід. — Я… я не хочу, щоб ви їхали додому.
— Спасибі, цього досить, — сказав він. — А вас не дуже хвилює, що про нас трохи поплещуть язиками?
— Хай плещуть. Трагедії в цьому немає,— відказала вона. — Геннінг просто йолоп!
— А що скаже ваш папа? — запитав Гольт.
— Ах, папа! — протяжно промовила Інгрід. — Його я об-кручу навколо пальця.
— Тим краще. А тепер досить передмов. — Гольт знову повів її в музичну кімнату.
Він танцював з нею всю ніч.
Всі звернули на них увагу. Гітта Тредеборн кілька разів відкликала сестру вбік і щось вичитувала їй. Інгрід лише сміялася.
Поза увагою Гольта не пройшло, що стосунки між сестрами напружені. Він приносив Інгрід вино, закуски. В перервах між танцями вони сідали десь в кутку й розмовляли.
Штеффенгаус, влучивши слушний момент, банально пожартував: — А що, мій любий, попалися на гачок? — А потім, зітхавши, додав: — Мила ви людина! Заздрю вашій безтурботності!
Тим часом молодий, п’яний мов чіп, з пом’ятою манишкою, сидів у салоні. Десь близько півночі Геннінг відвіз молодих у Гамбург. Біля другої години він повернувся. До цього часу багато хто з старіших гостей пішов. Лише з десяток молодих людей ще шаленіли, весело гасаючи по кімнатах. Усі вони були напідпитку. Тільки Гольт не хмелів. Він напував вином
Інгрід, аж поки вона, вкрай збуджена, зовсім не розчервонілась і не стала надміру пустотливою. Тоді він непомітно перестав підливати і заходився стежити, щоб вона більше не пила.
Вдосвіта жага до танців трохи вгамувалась. Геннінг на якусь мить підсів до Гольта й Інгрід. Він, як і раніше, явно симпатизував Гольтові.
— Тут незабаром усе закінчиться. Давайте помізкуємо над тим, куди нам подіти наступаючий день… От якби це було в довоєнному Гамбурзі, ми б ще до півночі похмелялися!
— Не хочу додому! — по-дитячому норовливо заявила Інгрід. — А чому б нам, скажімо, не поснідати у вас.
Геннінг згодився:
— Це можна влаштувати. Я поговорю з Фредом. — Він підвівся.
Тріо з бару заграло останній повільний вальс. Гольт і Інгрід Тредеборн були єдиною парою, яка відгукнулась на його призивні звуки. Інгрід, відчуваючи легке сп’яніння, втому й закоханість, вся віддавалася танцю. Гольт тим часом швидко оцінював ситуацію й намічав подальші плани дій. їдальня безлюдна. у сусідньому салоні теж ані душі. Зимовий сад потонув у темряві й тиші. Штеффенгаус у передпокої, оточений останніми гостями, знову плів свої анекдоти, що викликали дружній регіт.