Пригоди Вернера Гольта

Комерційний радник Реннбах, вбраний як на весілля, підсунув до ліжка стілець і сказав:

— Доброго ранку, Вернер! Розповінь мені, що там сталося? Але відверто, як мужчина мужчині.

Гольт зітхнув.

— Я сказав Вульфу і Геннінгові правду, — промовив він, вдаючи з себе більш сонного, ніж був насправді.— От і все. Можеш тепер дати мені спокій?

Комерційний радник стурбовано подивився на Гольта.

— Хвилинку. Як до цього дійшло? Я хочу знати, про що йшла мова до цього?

— Йшлося про другу світову війну, — лаконічно відказав Гольт. Але він помітив, що комерційний радник з цієї відповіді нічого не второпав.

Франц Реннбах замислився. Він довго розмірковував, потім сказав:

— Тея натякнула, що ти з Інгрід Тредеборн на «ти».

Гольт посміхнувся:

— Так, звичайно. Якщо хочеш знати подробиці, розпитай у неї самої! Або ще краще — у її сестри!

Комерційний радник знов замислився; цього разу він думав ще довше.

— Будь ласка, поясни мені, чим ти так роздратований, — попросив він.

Гольт скочив з постелі і накинув халат.

— Як же тобі пояснити те, чого ти все одно не зрозумієш! — сказав він. — В твоїй уяві не вміщується, що людство розколоте на два світи і що між ними прірва. Після війни, опинившись в іншому, чужому для мене світі, я не знайшов там свого місця. Та зараз йдеться не про це. Я приїхав до вас, бо вірив, що моє місце тут, але побачив — ви мені так далекі, що мене нудить від самих ваших розмов, від того, коли слухаю тебе, Геннінга або тітку Маріанну. Я потай утік в гори. Мені здавалося, що там, у глушині, можна жити без людей, але це також була помилка, яка означала, що я мусив би розтринькати життя на ілюзію. Я запитував себе: що буде зі мною далі? А з сьогоднішньої ночі я це знаю. Я нічого не вдію з своїм походженням, але порвати з вами я можу! Я абсолютно чужий між вас, і ви мені абсолютно байдужі. Отже, залишається тільки один шлях — шлях мого батька. Серед людей по той бік я відчував себе не менш чужим, але…

Гольт зненацька замовк, підійшов до вікна і притулився чолом до шибки.

— Я припускався помилки за помилкою, тепер це мені ясно, — тихо промовив він. — І тому, що я був самітний і безпритульний, у чужому для мене світі, мені здавалося, що тут, у вас, я знову знайду притулок. Замість того щоб шукати вихід і намагатись відшукати шлях до тих, інших, навчитися розуміти їхню мову і, можливо, знайти нову батьківщину, покінчити з отим роздвоєним «кимось», самітним і декласованим, я став на хибний шлях, який і привів мене аж сюди.

Гольт мерзлякувато зіщулився, відвів погляд од похмурого неба й відійшов од вікна.

— Тут я збагнув, — продовжував він, — що для мене немає, не може бути ремарківського «повернення». Для цього я мусив би стати сліпим і перейти на ваш бік. Але ви самі вибили грунт з-під моїх ніг, відібравши батька й рідний дім, штовхнувши мене ще напівдитиною у війну. Авжеж, ви, тому що саме через вас я прагнув вирватися з дому! Я знаю людей, яких виховували в боротьбі проти гітлерівської війни! Але вам смакував фашизм, а від вашої пихатості, від вашого поділу людей на вищих і нижчих до «панівної раси» і «неповноцінних» — рукою подати! Мені з вами не по дорозі, я більше не належу до численного роду Реннбахів. Моє прізвище Гольт. Мій батько не купець і не фабрикант. Мій батько — лікар і викладач університету. Я повертаюсь до нього, назавжди. Я повертаюсь до тих, інших. Там є люди, заради яких варто це зробити! Я не розумів їх, але я ніколи й не пробував зрозуміти їх. Цього разу постараюсь.