Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Інколи випадок бував ще зичливіший до неї. Вже на світанку хтось стукався з вулиці в двері. Ескоман гукала з вікна, щоб зачекали. Тоді хутенько будила пожильця, що наймав у неї другу спальню, й просила його перебратись із ліжка на кухню. Той, що жив у неї торік, не змушував довго просити себе. Він був поступливий, послужливий чоловік і дужче любив читати, ніж спати. Він забирав із собою свої книжки. Поки клієнти користались його ліжком, пожилець заглиблювавсь у поважні речі. Товариство особи жіночої статі з неприкритими принадами ніколи не відвертало його уваги. І все, що робилось у помешканні, його нітрохи не цікавило. Ескоман зі своїм багатим досвідом уміла розрізняти вдавану байдужість і щиру; його байдужість не викликала в неї сумніву. Пожилець був високий і дужий чоловік, а такі звичайно бувають цнотливіші від маленьких і хирлявих. Та оскільки він не виявляв цікавості до її справ, вона зацікавилась його справами.
Коли його не було вдома, вона подивилася, що це він так ревно вивчає. То були насамперед писання якогось Маріани з Товариства Ісусового. Латини вона не розуміла і, коли одної ночі обоє знов опинилися вдвох у кухні, почала обережно випитувати його. Він відповідав охоче — видно, давно стримував бажання з кимось поділитися. Все, що він читав, стосувалось нашого права вбивати тиранів. Ескоман ніколи не чула про таке право, та й не вірила, що якийсь благочестивий отець може дати його нам. Але ім'я того тирана, про якого йшлося, було їй відоме: проповідники часто називали його. «Єгипетський тиран», — так чудно казали вони, хоч мали на увазі короля Франції. А той, навпаки, виявляв вільнодумство й не карав їх. Ескоман стояла за волю, бо й ремесло її потребувало волі — з більшими підставами, здавалось їй, ніж ремесло отих злобливих проповідників на амвонах або крикунів на вуличних перехрестях. Родичі цієї дами легких звичаїв були селяни. Одному з її братів король купив нову корову, а двоюрідному братові, що був колись її женихом, допоміг грішми.
Вона вважала короля хорошою людиною. Та це ще не означало, що її пожилець поганий. Хиба його в тому, що він бере близько до серця чиїсь чужі чвари, ніби вони його близько обходять, хоч насправді вони бозна-які далекі від його простої, немудрої душі. Дама легких звичаїв умить розгадала його й не раз пробувала навернути до жінок, та, на жаль, марно. Вона була певна: якби завдати добрячої роботи його повнокровному тілу, то дух його дуже скоро збувся б тієї згубної одержимості. Одначе він вибрався з помешкання, пояснивши, чому. Він хотів поїхати в рідні краї, щоб признатися святим отцям у своєму надприродному призначенні. Нехай вони схвалять його намір. Йому потрібне було підтвердження; він відкривався не тільки хазяйці помешкання. На нього вже пальцем показують на вулицях: оцей уб'є короля. Казали, а самі знизували плечима: чого саме цей? Але говорили про це тільки спотайна, бо хтозна, — ще, чого доброго, сам уплутаєшся.
Ескоман дуже пишалася, що буває в домі, де часом з'являється король: у багатія Цамета. Той охоче користався жрицями кохання як окрасою й привабою своїх гральних залів у ті години, коли там збиралося змішане товариство. Та коли з'являлись високі особи, не кажучи вже про його величність, — такі, як Ескоман, чорним ходом виміталися геть. Їй ніколи й на думку не спало стати перед очі короля. Вона тільки невтомно, безстрашно, не зважаючи ні на яку небезпеку, намагалась наблизитись до будь-кого, хто міг би допомогти їй урятувати життя короля. Та його самого вона ніколи не підстерігала й не адресувала йому жодного зі своїх незліченних листів — така священна була для неї його особа.
Те, що було їй відоме, вона звірила колишньому шевцеві, що за походженням був їй рівнею. Цамет швидко завів її до тихої кімнати, де колись відпочивала Габрієль д'Естре, відпочивала часинку перед тим, як почалися страхіття її агонії. Швець і дама легких звичаїв разом зітхнули над долею короля.
— Тепер настала і його година, — шепотів багатій. А бідна жінка в блискучій сукні зі стеклярусом горіла від палкої надії.
— Він дізнається й убезпечить себе. Тільки доступитись би до нього! Цамет, ти повинен поговорити з ним.
— Ескоман, я не такий могутній, як ти гадаєш. Одне зайве слово — і вони мене самого впорають.