Літа зрілості короля Генріха IV

Той не дав сторопілій жінці й слова сказати: ніби вони розлучились тільки вчора, почав оповідати дамі те, чого не доказав тоді. Його великий подвиг має здійснитись найближчим часом, йому наказано, йому дано повноваження. Його вразливе сумління нарешті погодилося. Це сталось тоді, коли він у себе на батьківщині побачив, як його благочестива матір приймає святе причастя. Йому самому, як убивці короля, святих дарів відмовлено. Та він переклав свій злочин на матір, що саме була в стані цілковитої безгрішності, і тепер йому нема чого боятись пекла, бо той злочин уже зник зі світу. А коли навіть йому судилося пекло, що ж — там він стрінеться з уславленими постатями, подібними до нього.

Ескоман відповіла, що він, видимо, в своєму суді добре навчився, як спихати вину на невинного.

— Але стережись! Ти дізнаєшся, що хтось тебе випередив.

— Чи не ти? Бо всюди балакають, ніби ти відтоді зсунулася з глузду. — І він пішов далі. А в неї раптом потекли по щоках сльози. Вулицею саме несли порожній паланкін; вона сіла в нього й назвала свою адресу. Вдома вона прибралась по змозі розкішніше: цього вечора вона хотіла бути в Цамета.

Королева Наваррська того дня також думала про гральні столи фінансиста. Той переказав їй: якщо в неї нема грошей на партію-другу, він вважатиме за честь відкласти для неї гаманець. Та це її цікавило найменше, хоч вона, як звичайно, передчасно витратила всі свої гроші, а до короля, свого колишнього чоловіка, вже не мала доступу. Тим часом вона знає: його вирішено вбити.

Ох! Не тільки вона це знає. Те, що відоме так широко, навряд чи буде здійснене. Коли вона сама якось спробувала підіслати до короля вбивцю, то робила все потай, але однаково той замах не вдався. З великої ласки господньої король зостався живий. Хоч би ж не вдався і цей замах! Своєму капеланові вона наказала відправити месу за рятунок одного живого, чийого ім'я не назвала. А слухаючи месу, подумки твердила: «Господи, врятуй його! Хоч цього разу! Ще хоч один раз!» Марго молилась у серці своєму про те, щоб не втратити супутника своєї молодості, не осиротіти до кінця — адже весь її рід вимер. Двадцятирічного коханця, нещодавно виписаного з провінції, вона відіслала геть. Усі помисли її спрямовані на Анрі.