Літа зрілості короля Генріха IV

— Ваша величність, я певен, поділяє мою стурбованість. Я не можу сказати — мою відразу. Ту долю, якої ми побоюємось, король сам може накликати на себе своїм страхітливим задумом. Навіть найчистіші наміри не можуть виправдати замаху на весь християнський світ за допомогою насильства й чисельної переваги.

— Наміри в короля нечисті,— озвалась Марія Медічі; то були її перші слова.

Дон Ініго тільки задер голову — то був єдиний знак його зневаги. І заговорив згори вниз уже цілком офіційно: повторив, що саме з цих причин передбачена подія нітрохи не сповнює його відразою. Адже за гріх гордині кара — згуба душі.

— А куди легша кара — тілесна смерть — просто супроводить її.

— Супроводить її,— повторила Марія, одначе поблідла.

— Але зовсім інша річ, — наголосив дон Ініго, — та моя турбота, яку я поділяю з вашою величністю. Вона стосується не окремої особи, хоч би якої знаменитої. Це турбота за політичні наслідки передбачуваної події. Велика політика європейських дворів зазнала б певної шкоди, якби їх могло врятувати від воєнної поразки тільки вбивство, і ніщо інше.

Королева враз наче виросла, стала схожа на грізну вежу.

— Те слово, що ви оце вимовили, мені не годиться чути. Я його не знаю. А то я мусила б усе зупинити і навіть передати вас самого, пане посол, королівським жандармам.

Дон Ініго бачив, що королева хоче в будь-якому разі забезпечити собі спасіння душі. «Salvavi animam meam» — і це було в згоді з його місією. А щоб дати їй час налаштуватись на потрібний лад, він заглибився в розглядання китайського столика. В тому хитромудрому предметі було безліч шухлядок, не рахуючи потайних, які нелегко було відшукати. Інкрустований перлами та перламутром столик райдужно мінився. З обох боків два різьблені божки круглими головами кивали на все, що тут говорилося. Посередині стояла пагода з дзвіночками на кожному з семи її дахів. Донові Ініго захотілося, щоб вони почали дзеленчати срібним дзвоном, — тоді б він не мусив більш нічого ні слухати, ні говорити.