Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Українець і Москвин: дві протилежності
Українець і Москвин: дві протилежності - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українець і Москвин: дві протилежності

Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:

У цій книзі Павла Штепи — автора широко відомих в українському світі праць «Московство» та «Мафія і Україна» — подано широкоформатний зіставний аналіз характерологічних рис українців і росіян, показані взаємини між цими народами в політичному, економічному, культурному, релігійно–конфесійному та ін. аспектах.
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
1 ... 327 328 329 330 331 332 333 334 335 ... 375
Перейти на страницу:

«Ще не вмерла» вибрала за гімн України також соціялістична фелазька УЦРада. Вибрали ще гірші за українофілів представники національного занепаду України. Соборність (українських земель) вже є нашою національною аксіомою, і то остільки непохитною, що навіть наші ренегати (і півренеґати) бояться одкрито її поборювати, хіба скрито, підло. Галичани мали (і мають) завеликий (в більшості незаслужений) респект до «старших братів» — наддніпрянців і тому не мали відваги «накинути» їм «Не пора», хоч воно о ціле небо вище за «Ще не вмерла» у всіх відношеннях. А це накинення було їхнім (галичан) обов’язком, а не лише правом, бо соборність українські націоналісти розуміють як злиття в одне ціле всього найліпшого, що його мають наддніпрянці і наддністрянці, і викинення на смітник усього найгіршого, що його мають обидва.

Творчий дух нашого народу створив легенду про Андрія Первозванного. І наш геройський, вільнолюбний, певний своєї національної вищости народ був би створив і свій національний славень не менший за легенду про Андрія Первозванного. Тепер до проводу української нації приходить інтелігенція, не відірвана духово від свого народу — вчорашні діти села. І вони покладуть «Ще не вмерла» до музею. Не візьмуть і «Не пора», бо в ньому є принижуюча честь нації згадка про наше колишнє рабство. Натомість прийме такий національний славень, що починається Словом над словами — БОЖЕ, а кінчається гордим «бо ми козацького роду».

А поки що наша еміграція могла би вживати бойове «Не пора», тим більше, що його слова відповідають сучасному станові нашої нації і завданням нашої політичної еміграції. Бо ж, справді, не пора жалібно скиглити, що «Ще не вмерла» саме тепер, коли не може бути найменшого сумніву, що Україна і не думає вмирати; коли не сміємо чекати, аж поки «згинуть наші вороженьки» самі собою, а мусимо самі їх добивати.

Нам скажуть: Мусимо шанувати наші традиції. Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла Україна» на устах. Так, традиції мусимо шанувати. Але які? Бо ж маємо традиції Запорізького Ордену чи УПА і маємо традиції УЦРади, яка хоч би й несвідомо, але фактично була ворогом України (її державної самостійности). Чи маємо і тепер шанувати традиції і закони ганебної пам’яті угодовецької УЦРади? Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла» на устах. Так! Шануємо їх пам’ять. Але ж не менше вмирало українців (і довше) з «Боже, царя (або цісаря) храни» на устах. Також традиції.

Безхресний тризуб і Тризуб — Хрест з Оленем і Левом.

Прозаїчний блакитно–жовтий прапор і містичний Золотий Хрест першого апостола Христового на блакитно–небесному тлі.

Похоронний гімн, що починається «Ще не вмерла», і бойовий славень, що починається «Боже Великий».

Клич «Хай живе» і клич «Бог і Україна».

Кирило–Методіївське братство здитинілих українофілів і Братство Тарасівців — духових нащадків Запорізьких Лицарів.

Карикатура–брехня І. Рєпіна, і правда–факт Л. Перфецького.

Портрет мужика в кожусі та шапці в українському ґетті і пам’ятник генієві України в столиці найбільшої чужої держави.

Україна — етнографічно–музейна тямка і Україна — світова потуга.

Михайло Драгоманов і Дмитро Донцов.

Почуття своєї національної меншвартости — фелазтво і почуття своєї національної вищости — аристократизм.

Земля і небо.

Ось у якому напрямі веде нашу стародавню і вічно молоду націю містика українського націоналізму. І коли кожний український школяр РОЗУМІТИМЕ, ЧОМУ біля Тризуба–Хреста стоїть насторожі Олень і Лев; ЧОМУ національний стяг України має хрест першого апостола Сина Божого; ЧОМУ національними барвами України є блакитна та золота; Чому українці мають національний клич «Бог і Україна»; коли кожний наш школяр буде розуміти ЖИВУ мову «мертвих» могил своїх предків; коли збагне велику містерію життя — «Смертю смерть переміг» і, нарешті, найголовніше з найголовнішого — коли кожний наш школяр буде розуміти премудрість законів Творця всього видимого і невидимого і жити за ними — тоді всі сили пекла, всі диявольські сили цілого світу не переможуть України.

Що більше! УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ ЇХ.

1 ... 327 328 329 330 331 332 333 334 335 ... 375
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)