Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

— Ґеорґу, — мовив батько і розтягнув аж до щік беззубого рота, — послухай! Ти прийшов до мене порадитися у цій справі. Безперечно, зробив добре, честь тобі і хвала. Але це ніщо, гірше за ніщо, як ти не скажеш мені тепер усієї правди. Я не хочу зачіпати того, що не стосується до цієї справи. Після смерті нашої дорогої матері почало діятися щось недобре. Може, для нього настав час і, може, раніше, ніж думалося. У крамниці багато що проходить повз мене, може, від мене й нічого не приховують, — я зовсім не хочу висловлювати припущення, що від мене щось приховують, — я вже не той, що був, пам’ять слабне, я не можу за всім устежити. По-перше, це природний процес, а по-друге, смерть нашої матусі вдарила по мені куди тяжче, ніж по тобі. Та коли вже ми зачепили цю історію з листом, то прошу тебе, не дури мене. Це дрібниця, не варта доброго слова, тож не дури мене. Ти справді маєш приятеля в Петербурзі?

Ґеорґ збентежено підвівся.

— Облишмо моїх приятелів. Тисяча приятелів не замінить мені батька. Знаєте, що я думаю? Ви не бережете себе. А старість вимагає свого. Мені в крамниці без вас годі обійтися, ви добре знаєте, та якщо праця в ній загрожує вашому здоров'ю, я завтра ж зачиню її назавжди. Такий спосіб життя для вас не годиться. Вам треба змінити його. І змінити докорінно. Ви тут сидите в темряві, а у вітальні вам було б добре видно. Ви тільки покуштували їжу, а вам треба як слід попоїсти. Ви сидите з зачиненим вікном, а свіже повітря було б вам дуже корисне. Ні, тату! Я покличу лікаря, і ми робитимемо те, що він порадить. Ми поміняємося кімнатами, ви перейдете до тієї, що виходить на вулицю, а я сюди. Ви не відчуєте ніякої зміни, я перенесу всі ваші речі. Але це все згодом, а тепер трохи полежте, вам потрібен спокій. Ходімо, я допоможу вам роздягтися. Я зроблю все як слід, ось побачите. А може, ви хочете вже перебратися до тієї кімнати? То поки що лягайте на моє ліжко. Мабуть, так буде найкраще.

Ґеорґ підійшов зовсім близько до батька, що сидів, схиливши на груди кудлату сиву голову.

— Ґеорґу, — тихо мовив батько, не підводячи голови.

Ґеорґ відразу став навколішки, глянув у батькове стомлене обличчя й побачив спрямовані на себе його надміру збільшені перекошені зіниці.

— У тебе немає приятеля в Петербурзі. Ти завжди був жартуном і тепер не втримався, щоб не пожартувати зі мною. Де б він узявся в тебе, той приятель, саме там! Не можу в таке повірити.

— Та ж подумайте, тату, — сказав Ґеорґ. Він підвів батька з крісла, а що той ледь тримався на ногах, то сам скинув із нього халат. — Скоро мине три роки, як той приятель приїздив до нас у гості. Я ще пригадую, що він вам не дуже сподобався. Принаймні я двічі казав вам, що його вже в нас немає, а він сидів у мене в кімнаті. І я дуже добре розумів вашу неприхильність до нього, мій приятель має свої химери. Але ж ви потім знов залюбки розмовляли з ним. Я тоді навіть пишався, що ви його слухали, кивали головою, розпитували про все. Якщо ви подумаєте, то неодмінно згадаєте. Він тоді розповідав неймовірні історії про російську революцію. Як він, наприклад, їздив у справах до Києва і під час заворушення бачив священика, що вийшов на балкон, вирізав у себе на долоні великого хреста і, піднявши закривавлену руку, звернувся до натовпу. Ви ж самі переповідали повсюди цю історію.