Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Та приятель нічого не знав про ці зміни. Раніше, мабуть, востаннє, в листі зі співчуттям із приводу смерті матері він пробував намовити Ґеорґа виїхати до Росії і розводився про великі можливості в Петербурзі саме для його, Ґеорґової, галузі торгівлі. Цифри, які він називав, були мізерними, порівнюючи з тим обсягом, якого тепер набуло Ґеорґове підприємство. Та Ґеорґові не хотілося писати приятелеві про свої успіхи в торгівлі, і якби він написав про них аж тепер, це справді здалося б дивним.
Тож Ґеорґ обмежувався тим, що завжди писав йому тільки про всякі дрібниці, які зринають у пам’яті, коли в неділю отак спокійно сидиш і думаєш про все впереміш. Він хотів одного: не порушити того уявлення про рідне місто, яке в його приятеля, мабуть, склалося за довгі роки відсутності і яким той задовольнився. Тому й сталося так, що Ґеорґ у трьох листах, написаних із досить великими перервами, повідомляв приятелеві про заручини чоловіка, до якого їм було байдуже, з дівчиною, до якої їм так само було байдуже, аж поки приятель, хоч Ґеорґ зовсім не хотів цього, таки зацікавився тією подією.
Але Ґеорґові було приємніше писати йому про такі речі, ніж признатися, що він сам місяць тому заручився з панною Фрідою Бранденфельд, дівчиною із заможної родини. Він часто розмовляв із нареченою про ту особливу позицію, на яку він став у листуванні з ним.
— Отже, його не буде на нашому весіллі, — сказала вона. — А я ж маю право познайомитися з усіма твоїми приятелями.
— Я не хочу турбувати його, — відповів Ґеорґ. — Зрозумій мене як слід, він, мабуть, приїхав би, принаймні я так думаю, але почував би себе непотрібним і скривдженим, може, й позаздрив би мені і вже напевне був би невдоволений — і не міг би побороти свого невдоволення — тим, що повертається назад сам. Сам — ти розумієш, що це означає?
— Так, але ж він може дізнатися про наше одруження й від когось іншого?
— Я не здатен цьому запобігти, але в нього такий спосіб життя, що навряд.
— Якщо в тебе такі друзі, Ґеорґу, то тобі взагалі не треба було заручуватися.
— Ми обоє винні. Але я тепер і не хотів би, щоб було інакше.
І вона, уривчасто дихаючи під його поцілунками, ще сказала:
— Але ж це мене ображає.
Тоді Ґеорґ подумав, що справді нічого страшного не буде, як він напише про все приятелеві. «Я такий, як є, і хай він мене таким приймає, — подумав він. — Я ж не перероблю себе на такого, з ким би, може, було б легше приятелювати».
І в довгому листі, який Ґеорґ написав того недільного ранку, він справді повідомив приятелеві про свої заручини такими словами: «Найкращу новину я лишив на кінець. Я заручився з панною Бранденфельд, дівчиною із заможної родини, що оселилася тут через кілька років після твого від’їзду, отже, ти навряд чи знаєш її. При нагоді я напишу тобі докладніше про свою наречену, а сьогодні досить буде сказати, що я дуже щасливий і що в наших із тобою стосунках сталася тільки одна зміна: досі ти мав просто приятеля, а тепер маєш щасливого приятеля. Крім того, в моїй нареченій, яка передає тобі сердечне вітання, а невдовзі напише сама, ти здобудеш щиру приятельку, а це для неодруженого чоловіка не така вже й дрібниця. Я знаю, багато що не дає тобі змоги відвідати нас, та хіба моє весілля не було б достатнім приводом махнути рукою на перешкоди? Але хоч би що там було, роби як сам знаєш і зважай тільки на себе».
Ґеорґ довго сидів за письмовим столом, дивлячись у вікно й тримаючи в руці листа. На вітання знайомого, що проходив вулицею, він відповів неуважною усмішкою.
Нарешті він засунув листа в кишеню, вийшов зі своєї кімнати й подався невеличким коридором до батькової, розташованої навпроти, куди не навідувався вже кілька місяців. Та в цьому й не було потреби, бо він постійно бачився з батьком у крамниці й вони одночасно обідали в ресторані, і хоч про вечерю собі кожен дбав сам як йому хотілося, потім вони, коли Ґеорґ не йшов, як це переважно бувало, до когось із приятелів, а тепер до нареченої, ще трохи сиділи разом у спільній вітальні, кожен утупивши очі у свою газету. Ґеорґ здивувався, що в батьковій кімнаті, яка виходила вікном на вузеньке подвір’я, було темно навіть такого сонячного ранку. Он як затіняє її висока стіна навпроти. Батько сидів біля вікна в кутку, повному всіляких речей, що нагадували про покійну матір, і читав газету, тримаючи її перед очима боком через якусь хворобу очей. На столі стояв недоїдений сніданок, власне, майже не початий.