Ось який одяг я б радив тобі для захисту тіла:
Плащ м’який одягай і довгий хітон, аж по стопи,
Що по основі рідкій його ткали грубою ниттю.
Добре ним обгорнись, аби не тремтіло й волосся,
/540/ Щоб не стояло воно сторчма по цілому тілі.
В шкуру й ноги взувай, з бика убитого шкуру,
Виклади й шерстю, щоб до ноги пасувало, взуття те.
Шкурки козлят, із першого приросту, тільки-но холод,
Ти позшивай сухожиллям бичачим, щоб міг собі плечі
Вкрити, коли піде дощ; на голову — вовняну шапку,
Гарно пошиту, бери, щоб вуха тобі не намокли.
Ранки холодні й тоді, як Борей влягається; з неба,
Де ще іскряться зірки, спадає корисна для збіжжя
Мла, сприятлива тим, що в полі працюють, щасливі.
/550/ Вдосталь вологи набравшись із рік, одвічно текучих,
Понад землею, вітром підхоплена, — то вона часом
Землю вечірнім кропить дощем, а часом густою
Хмарою ген пролетить під тугим дихáнням Борея.
Впорай роботу заздалегідь — і додому поквапся,
Щоб і тебе той туман не вповив, опадаючи з неба,
Одягу не промочив на тобі й усього твого тіла.
Отже, гляди: найприкріший з усіх — той буряний місяць[173],
Прикрий він для отар, та й людині прикрий не менше.
Паші волам половину потрібно тоді, а людині —
/560/ Більше харчів; довга ніч, однак, помічницею буде.
Отже, обачливим будь, аж поки рік закруглиться,
З ніччю зрівняється день; земля, всього сущого мати,
Зродить ізнову прерізні плоди, годувальниця щедра.
А коли Зевс після сонцестояння зімкне шістдесяту
Днину, тоді, течію Океана лишивши священну,
Випірне й, світло своє на повну являючи силу,
На споночілому небі Арктур[174] заясніє уперше.
Потім, дочка Пандіона, ластівка[175] дзвінкоголоса,
Вісниця світла, з новою весною людей привітає.
/570/ Лози раніш підітни виноградні — так буде краще.
А як слимак-домоносець полізе з землі на дерева,
Щоб утекти від Плеяд, — виноградних лоз не обкопуй.
Час гострити серпи, спозаранку будити прислугу,
Сам не залежуйся, не розглядайсь, де б у затінку сісти, —
Жнивна ж пора, коли од спекоти аж морщиться шкіра.
Рухайсь тоді: рано-вранці ставши, з поля додому
Квапся звезти урожай, щоб було усього тобі доста.
Ранок, повір, — то добра третина всієї роботи;
Ранок — підмога в дорозі твоїй, у праці всілякій;
/580/ Ранок і будить, і кличе людей у дорогу рушати,
Він же й чимало волів під ярмо, орати, підводить.
А коли квітне будяк[176], а на дереві, десь поміж листом,
Сівши, цикада крильцями тре-лящить[177], не вгаває
Посеред літа у розпалі дня й найлютішої спеки, —
Кожна коза — найгладша тоді, вино — найсмачніше,
Найгарячіші жінки, а чоловіки — найслабкіші:
Сіріус геть ізсушив і голову їм, і коліна,
Й шкіра шорсткою стає. Ось тоді біля скелі якоїсь
Тіні шукай, біблінське вино[178] прихопивши й пухкенький
/590/ Хлібчик, і молока від кози, що малят не годує,
З ялівки трохи м’ясця, що травицю скубала в лісі,
Чи з козенят із першого приросту. В тіні попивши
Трохи вина, й від тієї поживи утішений серцем,
І повернувшись лицем до тугого дихання Зефіру,
Із джерела, що в жару не всихає й не каламутне,
Три частини до кухля черпай, вина — лиш частину.
вернуться
173
…той… місяць… — Ленайон.
вернуться
174
Арктур — найяскравіша зоря у сузір’ї Волопаса, що в ті часи, наприкінці лютого, після заходу сонця з’являлось на весняному небі.
вернуться
175
…дочка Пандіона, ластівка… — Прокна, дружина Терея, мати Ітіса; її сестру Філомелу збезчестив Терей, а щоб та не викрила його злочину, відрізав їй язик. Філомела виткала на своєму пеплосі листа, яким сповістила Прокну про завдану їй кривду, і та, вбивши Ітіса, свого сина від Терея, пригостила чоловіка його м’ясом. Коли Терей мав уже вбити дружину та її сестру, Зевс перетворив Прокну на солов’я, Філомелу на ластівку, а Терея — на одуда.
вернуться
176
А коли квітне будяк… — див. Передм., с. 28.
вернуться
177
…цикада… тре-лящить… — Голос цикади видавався грекам мелодійним, і навіть виглядом вона нагадувала їм ліру; вважали, що ця комаха живиться росою.
вернуться
178
…біблінське вино… — походження назви незрозуміле; можливо, — від Біблінських гір у Фракії.