Той найвартніший, хто сам із собою все обміркує:
Зважить — як завтра, а як під кінець найкраще вчинити.
Гідний і той похвали, хто пристане до мудрої ради.
Хто ж ані сам міркувати не звик, хто й інших не чує
І не вкладає до серця порад — безкорисна людина.
Ти ж пам’ятай, що раджу тобі, й працюй заповзято,
Персе, нащадку богів![156] Для Голоду будь ненависний,
/300/ А для Деметри в вінку колосковім, дарительки хліба, —
Любленцем будь; у комори твої хай зерно вона сипле.
Голод, кажу, — за неробою йде, на крок не відступить.
Гнівні боги, як і люди на тих, хто живе у безділлі,
Геть наче трутень той, дармоїд, який споживає
Бджілок труди, а сам — ніяким не зайнятий ділом,
Окрім їди. Тож охоче працюй, ладнай усе впору,
Щоб у коморах твоїх по вінця було всього завше.
З пильної праці прибуде отар, побільшає статків.
Хто працьовитий, той і богам набагато миліший,
/310/ Як і всім людям: хто ж до лінивця огиди не чує?
Праця — не сором[157], цуратися праці — сором людині.
Трудишся — значить, лінивець тобі, багатому з праці,
Скоро позаздрить; багатство таке — то честь і пошана.
А що було, то було. Тепер — до роботи берися,
Не зазіхай на чуже, а міркуй, прошу, закликаю,
Як тобі працею рук якогось майна доробитись.
Сором того, хто вік у нужді, — негарний то сором:
Не на добро він іде, а радше гнобить людину.
Сором — невдасі; удачному — звага товаришує.
/320/ Краще — дарами богів, а не грабежем багатіти.
Силою рук, і то чималою, хто горне багатства,
А чи грабує когось язиком, — не раз таке чинить
Той, кому згубна до зиску жага затьмарює розум,
А безсоромність над соромом гору бере, — ось такого
Скрутять у ріг боги, з оселі й сліду не лишать,
Отже, недовго тому лиходієві розкошувати.
Скараний буде — й хто прохача чи захожого скривдить[158],
Хто до жони свого брата посміє ступити на ложе,
Потай щоб з нею зійтись, що геть уже нечестиво;
/330/ Хто, безсердечний, осиротілих дітей ображає,
Хто навіть батька свого на старості злому порозі
Не посоромиться словом лихим у серце вразити, —
Гнівом на нього Зевс спалахне й негіднику, врешті,
За нечестиві діла щонайтяжчу відміряє кару.
Ти ж усього того не підпускай, необачний, до серця.
Жертви богам, як на змогу свою, у пору належну
Чесно і святобливо складай, масні пали стегна,
Деколи й ладан пахучий розкурюй і узливай їм[159],
Чи перед сном, чи коли на священне світло виходиш,
/340/ Щоб і думками вони прихилялись до тебе, і серцем,
Наділи інших щоб ти купував, а не інші — у тебе.
В гості лиш друзів проси, а недруга — остерігайся,
Але найперше кликни того, хто живе у сусідстві:
Він, хай лихо якесь, — одразу прискочить до тебе
Й непідперезаний[160], поки шукатиме пояса родич.
Кара найгірша — поганий сусід, а добрий — удача.
Добрий випав сусід — значить, доля випала добра.
Ока кривого не мав би сусід, то й віл би не згинув.
Зичиш в сусіда — мірки пильнуй; повертаєш — тією ж
/350/ Міркою міряй, або, якщо змога, — більшою навіть,
Щоб і надалі, як зайде потреба, міг зичити в нього.
Зиску брудного цурайсь, усе одно що прокльону.
Люблять тебе — люби; нападають — сам вмій напасти.
Сам давай тим, хто дає; не давай — не звиклим давати:
Всяк-бо дарителю — дасть; скупому — всякий відмовить.
Щирий дарунок — добро; грабунок — зло, гідне смерті.
Хто ж бо від серця дає — такий і радітиме серцем,
Хоч би й багато давав, на душі йому весело буде.
Хто ж самовільно урве щось собі, нахаба без стиду,
/360/ Хай якусь дрібку, та дрібка йому тягарем буде в серці.
Знай: до малого мале докладаючи, ще й коли часто
Кластимеш ті часточки, — із окрушини матимеш купу.
Хто докладає до того, що є, того й голод не зсушить.
Що десь у хаті лежить — те господаря не заклопоче:
Хай вже в кутку буде те, що надворі тобі заважає.
Славно то: брати собі зі свого; ганьба — по чуже йти,
Як потребуєш, — от над чим раджу поміркувати!
вернуться
155
Коштує поту добро… — думка, яку часто акцентували, зокрема, стоїки: стежка до чеснот — «стрімка й обривиста» (див. Передм., с. 29).
вернуться
156
Персе, нащадку богів… — тут, вочевидь, у тому значенні, як це в «останнього римлянина» Северина Боеція: «Весь земнородний люд — із одного кореня вийшов». І далі: «Якщо у початках роду людського — бог, то хто з нас не родовитий? / Тільки той, хто рід свій ганьбить, до лихого поквапний». Таким зверненням Гесіод намагається викликати почуття сорому у брата, що звернув на манівець.
вернуться
157
Праця — не сором… — провідна думка всієї поеми. Не менш важлива й та, що працю треба полюбити, щоб і богам подобатися (309–310). Згодом, у своїх «Сповідях», св. Августин наголошуватиме на тому, що в кожній праці важлива, власне, охота до неї, інакше «вона не буде доброю, навіть коли добре її виконувати».
вернуться
158
…прохача чи захожого скривдить… — прохач (hiketes) — це той, хто просить допомоги чи сховку при зображенні божества; чужинець, захожий (ksenos) користувався захистом законів, яких пильнував сам Зевс.
вернуться
159
…узливай їм… — богам узливали в жертву переважно вино, олію, молоко.
вернуться
160
…непідперезаний… — що свідчило про гарячковий поспіх: пояс для античних, греків і римлян (як черес для наших гуцулів), був дуже важливим елементом одягу.
