Рукопис, знайдений у Сараґосі

Усе, що ви можете собі уявити гарного й розкішного, дало б вам лиш слабеньке уявлення про товаришів Теста-Лунги. Всі вони були в мундирах, коні накриті шовковими сітками; пояси із заткнутими за них пістолетами й стилетами, довгі шпаги й такого ж розміру рушниці — ось предмети, з яких складалося озброєння банди.

Три дні розбійники їли наших курей і пили наше вино, на четвертий день їм донесли, що підрозділ драгунів із Сіракуз наближається з наміром оточити їх. На ту звістку вони від усього серця почали реготати; вони зачаїлися на перехресті доріг, напали на підрозділ і розбили його дощенту. Щоправда, кількість ворогів удесятеро перевищувала їхній загін, але кожен розбійник мав із собою кільканадцять куль, і ні одна з них не була змарнована.

Після перемоги банда повернулася в селище, а я, який здалеку приглядався до битви, був у такому захопленні, що впав до ніг ватажка й молив його, аби він узяв мене до себе. Теста-Лунга запитав, хто я такий.

— Син розбійника Зото, — відповів я.

Почувши це шановане ім’я, усі, хто служив під моїм батьком, радісно вигукнули. Потім один з них схопив мене в обійми, поставив на стіл і сказав:

— Браття, в останньому бою в нас убили лейтенанта, і ми тепер занепокоєні, хто його замінить; тож нехай малий Зото буде нашим лейтенантом. Ми не раз бачимо, що командування полками віддають синам графів чи герцоґів, чому ж нам не зробити цього для сина доблесного Зото? Можу ручитися, що він буде гідний цієї честі.

За ці слова промовця нагородили бурхливими оплесками, а мене одностайно обрали лейтенантом.

Моє звання спершу здалося їм жартом, і кожен розбійник аж згинався від сміху, називаючи мене signor tenente[21] — проте невдовзі вони вимушені були змінити думку. Я не тільки завжди бував першим у нападі й останнім при відході, але жоден з них не вмів краще від мене відслідкувати наміри супротивника чи гарантувати банді безпеку. То я видирався на самі верхівки скель, щоб охопити поглядом усю околицю й дати умовні сигнали, то цілі дні проводив серед ворогів, перестрибуючи з одного дерева на інше. Часто мені навіть доводилося цілими ночами не злазити з найвищих каштанів Етни, і коли я вже не міг опиратися втомі, то засинав, прив’язавшись спершу поясом до гілки. Все це не було надто важко для того, хто як слід був знайомий з ремеслом коминяра й корабельного юнґи.

Такою поведінкою я здобув загальну довіру, і мені доручили безпеку всієї банди. Теста-Лунга любив мене, як власного сина; а ще дозволю собі визнати, що незабаром я здобув славу, яка мало не перевищувала його популярність, і невдовзі по всій Сицилії ні про що більше не говорили, як про славні подвиги юного Зото. Така слава не зробила мене нечулим до розваг, властивих моєму вікові. Я вже вам казав, що розбійники у нас є народними героями, тож самі можете легко вирішити, чи вагалися б найгарніші пастушки Етни віддати мені своє серце; мені, однак, призначено було піддатися більш вишуканим принадам, і любов готувала для мене достойнішу здобич.