Рукопис, знайдений у Сараґосі

Поставивши вітрила, ми на третій день прибули до протоки святого Боніфація, яка відділяє Сардинію від Корсики. Там ми знайшли майже шістдесят барок, зайнятих добуванням коралів. Ми також почали добувати, а радше вдавати, що добуваємо корали. Щодо мене, то я багато навчився за цей час, бо вже через чотири дні плавав і пірнав, як найбільш вмілий з моїх товаришів.

Через вісім днів ґреґалада — так на Середземному морі називають сильний північно-східний вітер — розігнала наш невеличкий флот. Кожен рятувався, хто як міг. Нас загнало до берегів Сардинії, в безлюдну місцевість, відому під назвою Пристань святого Петра. Там ми виявили венеційську полакру, яку, схоже, сильно потріпала буря. Леттерео одразу почав щось обмірковувати в зв’язку з тим кораблем і якір кинув поряд з ним. Потім частину своїх матросів розмістив у трюмі, щоб команда виглядала менш чисельною. Зрештою, ця осторога була значною мірою зайвою, бо трищоглові вітрильники з латинським оснащенням завжди мають більшу команду, ніж інші кораблі.

Весь час спостерігаючи за венеційським кораблем, Леттерео встановив, що його команда складається з капітана, боцмана, шести матросів і одного юнґи. А ще він побачив, що марсель зовсім подертий і його спустили для ремонту, бо торгові кораблі не мають запасних вітрил. Встановивши все це, він сховав у шлюпці вісім рушниць і стільки ж шабель, прикрив усе це просмоленим полотном і вирішив чекати слушної хвилини.

Коли погода покращилася, матроси вилізли на марс-рею, щоб поставити марсель, але так у них якось недоладно це йшло, що боцман, а потім капітан піднялися до них. Тоді Леттерео наказав спустити шлюпку на воду, потихеньку сів у неї з сімома матросами й підійшов з корми до полакри. Побачивши це, капітан, який стояв на реї, закричав:

— A larga ladron! a larga![16]

Однак Леттерео взяв його на мушку, пообіцявши, що вб’є кожного, хто захоче спуститися на палубу. Капітан, людина, схоже, хоробра, не зважаючи на погрози, скочив поміж снасті. Леттерео убив його на льоту; капітан шубовснув у море, й більше його не бачили. Матроси здалися на ласку переможця. Леттерео залишив чотирьох людей, щоб тримали їх на мушці, а з трьома спустився вниз. У каюті капітана він знайшов барильце, в яких зберігають оливки, але оскільки це було дещо важче й дбайливо оббите обручами, то він вирішив, що в ньому мають бути якісь цікавіші предмети. Він розбив його і з приємним здивуванням побачив замість оливок кілька мішечків із золотом. Він задовольнився цим і дав команду повертатися. Підрозділ вернувся на борт корабля, ми поставили вітрила й, пливучи повз венеційський корабель, глузливо крикнули їм:

— Viva san Marco![17]

Через п’ять днів ми прибули до Ліворно. Леттерео з двома матросами одразу подалися до неаполітанського консула й дав свідчення: як дійшло до сварки між його людьми й командою венеційського корабля і як капітан того останнього, якого випадково штовхнув один з матросів, упав у море. Якась частина барильця з оливками надала цьому свідченню якості неспростовної істини.