Воццек & воццекургія

Ті пошуки раю в казковому наддніпрянському вертограді на певний час вивітрилися з твоєї пам'яті, аж поки в якійсь пополудневій дрімоті не з'явилося, мов докір, ретроспективне видіння того давнього сну, а потім — очевидно, на час твоєї відсутності уперті пошуки не припинялись ні на мить — дія перенеслася у віднайдену таки санаторну зону, у вже здобутий і обжитий тобою едем.

Щоправда, омріяні діви виявилися зблизька все тими ж надокучливими однокласницями, а райські втіхи та забави звелися до якихось ґетеешно-досаафівських перегонів на байдарках, до яких усі учасники ретельно готувалися. Тобі, як завше, трапилась страшна й хирлява ненадійна пласкодонка — розвалюха, видовбана з шматка зотлілого дерева ще, мабуть, якимось кроманьйонцем. До того ж була вона дірявою — дірка, просвердлена невідомим зловмисником, зяяла точно посередині вутлого суденця — тому в комплект входила ще й іржава припнута шворкою консервна бляшанка для вичерпування води. Тож поки інші старанно тренувались, вдосконалюючись у веслуванні, ти, підбадьорюваний вуграстими товстоногими однокласницями, вчився триматися на плаву і вичерпувати воду швидше, ніж вона набиралася. (Про всяк випадок ти плавав близько берега, разпораз хапаючись за дощаний неструганий причал.)

Час перегонів неухильно наближався.

Однак усе це не мало значення, бо вже тоді справжнє щастя, чисте світло райської насолоди виповнювало тебе по вінця, переповнювало тебе — приреченого на поразку, а, може, й на загибель — понад усякий край, і перетікало і вихлюпувалося на рівну гладку поверхню ріки, у мокрий і без того човен, на пристань, на негарних дівчат, на зелень берегів, на цілу санаторну зону, на всенький світ, і ти був такий вдячний за цей безмірно щедрий дар, за тихе сяйво благості, що з тої вдячності прокинувся в сльозах (ось так матеріалізується волога блаженства!) і кинувся складати одну за одною пристрасні і щирі