Воццек & воццекургія

Власне кажучи, аудиторія дивним чином складалася з ваших постарілих ровесників, яких ви — кожне із вас — постійно зустрічали в коридорах і спортзалах, на галявинах і доріжках свого блискучого надтріснутого дитинства.

В якийсь момент Сяна втомлено мовила, що зараз залюбки випила б трави — то не причулося, ти добре пам'ятаєш, вона сказала саме «випила б», а не «закурила», хоч зрозуміло було, про яку саме траву йдеться — і у відповідь на твоє дещо панічне здивування поблажливо повідомила, що там у них це загальноприйнято («у нас в Оттаві всі потягують отаву» — таким був її каламбур, супроводжуваний посмішкою типу «cheese»), аж тут ти, тобто Той, тобто ти-Той вибухнув слиною і обуренням, і десь протягом п'яти-шести хвилин переконував розкомплексовану, але вимучену абстиненством жінку, що немає більшої облуди й огиди, аніж «ця ваша хвалена демократія», що лише самонадіяні ідіоти можуть вірити у мудрість правоздатної більшості, що лібералізм — не що інше, як різновид єретичної гордині пришелепкуватого каптенармуса, що її, Сянина, гівняна Америка — розсадник світового зла й розпусти… (втім цього останнього ти не сказав просто тому, що не встиг сказати, бо в аудиторію, спізнившись, увійшла ваша спільна знайома і почала хвалитися цілим кошиком опеньків, назбираних тут же поруч, в університетському парку, і ти з таким самим запалом, з яким щойно переконував Сяну у повній неспроможності народовладдя, кинувся запевняти безталанну грибарку, що, мовляв, у межах міста ні в якому разі не вільно збирати ані грибів, ані лікарських рослин, бо ґрунтові води тут отруєні всіма можливими нечистотами й хімікаліями, а поверхня землі вже напевно всіяна найвирафінованішими комбінаціями токсичних надважких металів). Однак і цей екологічний пасаж було перервано. Цього разу уже зовсім абсурдною появою вашої першої вчительки, ненависної почвари, яку, здається, милостиво обійшли роки й старіння, і яка з'явилась у своїй колишній харцизяцькій подобі, але чомусь із скрипкою в руках. (Та реальна тодішня твоя мучителька не вдала б напевно навіть правильно взяти інструмент). Вона звично постукала смичком об пюпітр і, очевидно, не надіючись інакше втихомирити цих загальмованих у розвитку, та вже давно дорослих учнів, ушкварила раптом якусь просту й веселу єврейську мелодію, яку ти хоч і не зідентифікував, але із недбалою зухвалістю сновиди визнав за один з мотивів «Скрипаля на даху»[58].