Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
Мудак ніколи не скористається серветкою перед тим, як пригубити напій. Тому святковий стіл завжди прикрашений заслиненими ним, масними по краях шклянками. («Заслинениминим» — запам'ятай!) Мудачки до того ж щедро наквацьовують посуд незмивними слідами своєї водо-гасо-ацетононерозчинної шмінки.
На мудачок взагалі боляче дивитися під час їжі — вони (очевидно, в силу якогось не вивченого досі синдрому некоординованості рухів) постійно стукають себе по зіпсутих і без того зубах виделками, ложками, горнятками; снідання з ними — це феєрія звуків, вечеря — справжній стоматологічний шал.
Мудачка безпосередня, ба більше — вона природна. Приходячи до тебе затемна, вона й гадки не має, що справ йде до копуляції — куди там! вона нізащо не опуститься до подібних вульгарних і прагматичних міркувань! — але в якийсь момент, несподівано сама для себе, вона раптом падає навзнак, широко розкидаючи ноги, і ти маєш змогу насолодитися всіма ароматами її позавчорамитого тіла.
Після ночі з мудачкою ти стаєш власником страхітливих потвор: гори напомаджених бичків, кучерявого, до несподіванки густоволосого мила (бо врешті-решт на свою біду ти таки відсилаєш її до ванни) і підозрілих новоутворень у сміттєвому відрі.
Сліди життєдіяльності цих нав'язливих створінь отруюють життя повсюдно:
ковбасу вони ріжуть ножем, щойно вмоченим у мармоляду;
дзюрчать, не зачиняючи дверей (очевидно, вважаючи, що це неабияк тебе збуджує);
після відвідин дантиста переконливо запрошують тебе оглянути новісіньку пломбу в глибині роззявленої пащі, а твої спроби обережно відмовитися проникливо трактують яко ф а л ь ш;
їхня пікантна манера розмовляти за обідом переконливо дозволяє прослідкувати всі стадії перетворення шніцеля на ф а р ш;
сміються вони відверто, щиро і безтурботно, демонструючи при цьому вміст ніздрів і засліплюючи блиском золотих коронок, що цілком безповоротно перетворює твоє залицяння в ф а р с;
вони здатні захоплюватися кожною пташиною, кожною хмариною, вони вишукують красу в малому і поклоняються різним божкам;
між зубами (от нав'язлива тема!) у них завше застряє шматочок салату або зелена цибулька, що складає неповторний за колоритом і фактурою образ: чорне дерево й слонова кість, віртуозерія кармазинових штрихів і заключний акцент смарагдової крапки;
їхні використані гігієнічні прокладки можна зустріти в найнеможливіших місцях, включаючи високогірні вершини (принаймні, кожен твій відпочинок на морі отруєний віхтями брунатної вати, що стирчать з усіх щілин зґвалтованих кабінок для переодягання, де галасливі мудацькі діти справляють різноманітні свої потреби);
подібно дітям мудачки дуже елегантно лускають насіння (при цьому уста їхні розтуляються з непритаманною оральним виростам хтивістю);
вони п'ють пиво з хвацькістю Ґарґантюа, Пантаґрюеля і Томаса Манна, взятих разом з братом його Гайнріхом;
з насолодою справжнього філолога вслухаються у рики й матюки;
плюються густо, як солдати;
і люблять читати, писати, співати,
і знають цитати,
і вміють кохати,
і це справді істинно незаперечно так, бо вони вірно і віддано, вірно і віддано, безмірно піддано кохають своїх мудаків.
Мудак, мудак, мудак…
Що там ще?
Мудак — людина принципів, у котрі він свято вірить і котрих він свято вірить, що дотримується. Один кретин, з яким я змушений був жити поруч протягом кількох років і який перетворив ці роки на пекло товариських стосунків, прощаючись, за пару хвилин легко переконав мене, що всі його вчинки підлягають закону всесвітньої справедливості і рівноваги. І я зрозумів, наскільки зле і недалекоглядно трактував його раніше як дрібного негідника і мстивого нікчему.
Мудак завжди прихильник чогось-такого-ориґінального. Він завзято вишукує екзотичні, критичні, екстраординарні та марґінальні прояви буття.
Мудак — страшенний ентузіаст виїздів на природу. З шашличками, дівчатками, музичкою.
Мудак зазвичай настроєвий, почасти сентиментальний. Він залюбки згадує дитинство й юність, як справжній сноб готує коктейлі за рецептами, вичитаними в Хема, а каву п'є з періодичністю, підказаною постейзенштейнівським монтажем французьких фільмів.