Таємниця гірського озера

Молодший брат, найзапальніший, вийняв свій клинок і вдарив ним по скелі. «Я, — закричав він, — свою сестру в жертву не дам! Одна в світі сестра в мене, що ж — ворогу її віддати?». Старший брат був обачніший, далекоглядніший. Він відчув небезпеку, намагався умовити, заспокоїти молодшого, але де там?.. Вирішили не віддавати сестру ненависному ворогові. «Ну, що ж, — сказав Авдал-бек, — коли так, силою її візьму!» Приїхав, зліз з коня і всіх сімох братів на бій викликав, на єдиноборство. А порядок такий: треба перш за все старшому братові битися. Зніяковів старший брат— людина немолода та ще й батько великої родини. Помирати йому не хотілося. А тут ще сталося так: вони всі на відкритому місці, а Авдал-бек ближче до скель став, біля великого каменя, під захистком. Тут дівчина побачила, що старший брат не наважується, схопила свій лук, вибігла наперед, стала перед ворогом і сказала… піснею сказала…

І дід несподівано заспівав, заспівав по-курдському ту пісню, яку співала дівчина: пісню-докір старшому братові. Голос у діда був тремтячий, але співав він з великим почуттям.

— Ви цю пісню, звичайно, не зрозуміли, — промовив дід, — а перекласти дослівно мені її важко, але я вам скажу, що вона означає. «Якщо у мене нема старшого брата, — говорила в ній дівчина, — я сама, своєю кров’ю, зумію захистити свою честь…» Почувши ці тяжкі слова, старший брат скинув з голови ковпак, поклав на камінь, взяв з плеча свій лук. Почався двобій. Убив його Авдал-бек, загинув старший брат… Вирвала тоді сестра пасмо волосся з своїх кіс, поклала на тіло брата і знову заспівала пісню. В ній вона вихваляла розум і відданість брата…

— Так от, — промовив дід, — проспівала вона. Потім підняла лук і стріли брата і хотіла сама битися з Авдал-беком. Але тут кинувся до неї другий брат. Він поцілував сестру в чоло і примусив відійти. А сам гукнув ворогові: «Гей, безчесний, нашу кров ти побачив, але сестрі не бувати під твоїм нечистим дахом!» Скинув він свій ковпак, поклав на камінь, натягнув тятиву… Та Авдал-бек чудовий був стрілець, птаха у небі знаходила його стріла. Задзвеніла тятива, впав і другий брат. Вирвала ще пасмо волосся дівчина, поклала на тіло брата і знову заспівала…

Один за одним вступали в бій з Авдал-беком брати Заре, один за одним гунули, і кожного з них проводжала дівчина своєю журливою піснею. В піснях цих Заре вихваляла мужність і сміливість одного брата, ніжне серце другого, красу і стрункість третього, добру душу і велике серце четвертого…

— Коли був убитий останній, молодший брат, — говорив дід Асатур, — Заре проспівала свою останню пісню. Але в ній не було жалю, туги. Пісня була сповнена гніву, кликала до помсти…

Коли Заре проспівала, вона взяла лук і стріли братів, одягла ковпак молодшого, прикрашений шовком, і сама вийшла наперед. Якою вона була в ту хвилину красунею, гордою, гнівною! Авдал-бек сховався за камінням, але орлине око дівчини знайшло його. Знайшла його і стріла її, стріла справедливої помсти за пролиту кров братів… Зросила, наситила кров семи братів землю, і земля народила квітку — червону, як кров.