Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Бруно Шульц
Дрогобич, 10 II 1937
Флоріянська, 10
До Вацлава Чарського[190]
Шановний і Дорогий Пане!
Сердечно дякую за милого та доброго листа, за слова втіхи та розради. Я їх далебі потребую, бо опинився на самому краю виснаження. Не знаю, чи довго ще витримаю ту замороку. То не ота школа давніх часів, ота справжня ідилія серед професій — мало не побічне заняття, яке скромно тримається на тлі життя. Відтоді вона поросла пір'ям, безсоромно роззухвалилася, стала вимогливою, має щоразу виразніші претензії до заповнення собою людського життя. Не терпить конкуренції. Давно втратила ту красну скромність, яка її наперед визначала як фах для заробітку осіб, котрі мали якусь місію, якесь піднесене, проте неприбуткове завдання.
Що вдіяти? Чи мушу я зректися того, що вважаю своєю місією, моїм властивим завданням?
Чи маю я ручну працю вважати метою і призначенням моїх зусиль?
Я вже за натурою не створений для того, щоб чинити опір, протистояти, протидіяти чиїйсь волі. Я не посідаю тієї сили переконання, тієї тупої віри у слушність моєї справи, яка для того потрібна. Чому ж тоді я приречений — я, приятель природи та її елементарних проявів, — опиратися їй, тлумити в дітях її природні та прегарні імпульси й вибрики, її стихійний вандалізм? Ні, ота боротьба із солідарною та симпатичною бандою із 26 хлопчаків (стільки має кожен клас), озброєних молотками, пилками та рубанками, — то не почесна боротьба, а ґвалтовні та відчайдушні засоби терору, до яких я вдаюся, щоб утримати їх у лабетах, сповнює мене огидою. Я виходжу з неї щодня брутальним і брудним внутрішньо, з неприємним осадом у ставленні до себе і з такою стрімкою втратою енергії, що пари годин бракує для її відновлення.
Зрештою, пополудні я маю різні заняття в майстерні.
Чому Ви мене не рятуєте, добрий і дорогий Пане? Чому п. Завістовський[191] потребує стільки часу, щоб приготувати ґрунт для повторного розгляду мого клопотання про відпустку?
Прошу дати мені ще 2 тижні часу, щоб приготувати ілюстрації для Едзя[192]. Я далебі не мав часу. Моя стаття про себе (у формі інтерв'ю з Віткаци[193] — обмін листами — інтерв'ю за посередництва листування) уже тиждень лежить у Віткевича в Закопаному, і боюся, що вже ніколи не буде опублікована[194]. Якби я не боявся настроїти Віткевича проти себе — послав би її Вам для «Tygodnika» як інтерв'ю із самим собою. Поза тим нічого не пишу, тільки мрію про писання — ледь встигаю щось прочитати.
Ґомбрович не надіслав мені свого уривка, який я мав ілюструвати. Мабуть, вирішив інакше. Палко прошу про мене не забувати, переказую вислови поваги та сердечні вітання.
Бруно Шульц
[зима 1934/1935 року]
Замість відповіді
До редактора «Tygodnika Ilustrowanego»[195]
У зв'язку зі статтею п. Я.Е. Сківського[196] Ланцюг щастя[197], хочу — зважаючи на мою співпрацю в «Tygodniku Ilustrowanym» — заявити таке. Мені не здається, що я аж такий наївний і обмежений, як стверджує п. Сківський. Я також не вважаю себе снобом, спраглим дешевих і тривіальних успіхів, і гадаю, що моя попередня літературна діяльність не дає підстав для таких тверджень. Однак полеміка навколо цього питання цілковито виходить поза межі моїх можливостей, — що, мабуть, нікого не здивує. Шкода, що закиди на мою адресу не були сформульовані більш ввічливо і менш примітивно із психологічної точки зору, бо це дозволило б мені відповісти по суті.
Бруно Шульц
Дорогий і Любий Пане!
Уже тиждень я перебуваю в Парижі[198]. Жах, а не місто, що за жінки! Я спустошений. Далебі розпусний Вавилон!
Я тут із паном Людвиком Лілем[199], малярем і чудовим есеїстом, і знавцем мистецтва, котрий хотів би постійно або час від часу надсилати Вам із Парижа кореспонденції з усіх царин життя. То дуже талановитий чоловік, і я б Вам дуже радив узяти в нього [sic!] пару статей. Пан Ліль водночас надішле Вам зразки свого стилю та жанру. Що поробляєте, Дорогий Пане? Вас не було у Варшаві минулого тижня. Зичу всього найкращого і прошу мені написати кілька слів на адресу п. Людв. Ліля, 51, Bd. St. Jacques.
Сердечно вітаю.
Бруно Шульц
[близько 10 VIII 1938]
До Владислава Завістовського[200]
190
Вацлав Чарський (1894—1949) — у 1920-х роках співорганізатор і власник видавництва, пізніше головний редактор газети «Tygodnik Ilustrowany». Помер в еміграції.
Лист № 57 надала пані Ядвіґа Сосінська. Лист № 59 (у вигляді написаної олівцем чернетки листа з Парижа до Варшави) перебуває у власності сім'ї Людовика Ліля у Франції.
191
Владислав Завістовський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 200).
192
Едзьо (Edzio), оповідання з п'ятьма малюнками Шульца. Першодрук: «Tygodnik Ilustrowany» 1935, № 40.
193
Див. лист № 63 і вступну нотатку у примітках до листів Шульца до Станіслава Іґнація Віткевича.
194
Інтерв'ю з Бруно Шульцом (Wywiad z Brunonem Schulzem) з'явилося в «Tygodniku Ilustrowanym» 1935, № 17.
195
Названий таким чином лист Шульца з'явився на шпальтах «Tygodnika Ilustrowanego» 1936, № 44. Редактором був, звісно, Вацлав Чарський.
196
Ян Еміль Сківський (1894—1956) — польський публіцист, літературний критик. У роки окупації редактор «рептильки», колаборант, співробітник гітлерівського управління пропаганди (Reichspropagandaamt). Від 1945 року перебував на Заході. Заочно засуджений до довічного ув'язнення та позбавлення громадянських прав. Помер у Венесуелі.
197
Стаття Сківського з'явилася в «Tygodniku Ilustrowanym» 1936, № 42. Це був пасквіль на публічну дискусію між Шульцом і Ґомбровичем, опубліковану в щомісячнику «Studio» 1936, № 7. Див. також лист до Вітольда Ґомбровича (№ 67).
198
Див. примітку 2 до листа Вільгельма Шульца (у електронній версії — прим. 467).
199
Див. листи до Людовика Ліля (№ 74—76) та його біографію в примітках до тих листів (у електронній версії — прим. 252).
200
Владислав Завістовський (1897—1944) — театрознавець, літературний критик, культурний діяч, колишній голова відділу мистецтва міністерства віросповідань і народної освіти, співорганізатор групи «Скамандер», від 1918 року редактор видання «Pro Arte et Studio». Депортований із Варшави після Повстання, загинув 31 грудня 1944 року в таборі Ноєнґаме неподалік Гамбурга.