Василь Стус: життя як творчість

Ця життєва позиція, що виросла з дитячого й юнацького протесту проти наруги над батьками, остаточно сформувалася десь на середину 1960-х років, але з певної часової відстані можна сказати, що значною мірою цьому сприяв збіг обставин, за яких він потрапив на Донбас.

З Донбаської перспективи цілком інакшою виглядала і «проклята» мамою Рахнівка, ніби загублена в степових балках подільського блюдця, де багатюща земля сусідує з постійними злиднями, чорними натрудженими долонями та якоюсь неймовірною спрагою знань, яку притлумлює в людині хіба напівголодне принижене життя селянина, що забиває цю спрагу щоденною необхідністю пошуків хліба насущного. Більшість не витримує цього тиску, лягаючи в землю й стаючи ґрунтом для росту наступних поколінь. Але трапляються щасливі винятки з правил, і хтось у неприхованій гордині кидає виклик людям і Богові, аби надсило витворити власну Долю, яка порушує всі й усілякі правила, але саме тому з часом стає прикладом для наслідування. Стає світом — байдуже, реальним, поетичним, чи й просто вигаданим, — у якому знаходять тепло порозуміння ті, кому Ф. Ніцше пророкував самотнє існування на холодних верхів'ях. А може, все значно простіше, і багата подільська земля просто дала світові ще одну людину з крицевим характером, який змалку гартувався в умовах вільного й свавільного Донбасу, де не відстоювати право на власну інакшість означало або стати відступником, або — предметом постійних кпинів однолітків.

Як би там не було, а в неспокійний несвятковий Святвечір у хаті, що притулилася обабіч стрімкого, притрушеного снігом провулочка, що цілком органічно вписується у надто подібний на Моренці[114] рельєф степу, народився хлопчик, який не лише спромігся на зухвалий синтез модерну з поневаженою традицією, а й зумів жити так, що його творчість набубнявіла й стала життям, а саме його життя — творчістю. Ґрунтом для цієї життєтворчости було оте вічне надмірно безформне тіло селянського Пантаґрюеля, яке треба було за допомоги стилоса трансформувати в довершеність новітньої форми, яка б не лише не знищила традиційного національного духу, а навпаки — підкреслила його, зробила пізнаваним і близьким людям його земли на осяжному чуттєвому рівні. Адже, народившись у селі, Стус добре розумів, що в силу своєї малоосвічености його народ не міг розумом осягнути ні сенсу його життя й боротьби, ані його творчих звершень.