Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Ця життєва позиція, що виросла з дитячого й юнацького протесту проти наруги над батьками, остаточно сформувалася десь на середину 1960-х років, але з певної часової відстані можна сказати, що значною мірою цьому сприяв збіг обставин, за яких він потрапив на Донбас.
З Донбаської перспективи цілком інакшою виглядала і «проклята» мамою Рахнівка, ніби загублена в степових балках подільського блюдця, де багатюща земля сусідує з постійними злиднями, чорними натрудженими долонями та якоюсь неймовірною спрагою знань, яку притлумлює в людині хіба напівголодне принижене життя селянина, що забиває цю спрагу щоденною необхідністю пошуків хліба насущного. Більшість не витримує цього тиску, лягаючи в землю й стаючи ґрунтом для росту наступних поколінь. Але трапляються щасливі винятки з правил, і хтось у неприхованій гордині кидає виклик людям і Богові, аби надсило витворити власну Долю, яка порушує всі й усілякі правила, але саме тому з часом стає прикладом для наслідування. Стає світом — байдуже, реальним, поетичним, чи й просто вигаданим, — у якому знаходять тепло порозуміння ті, кому Ф. Ніцше пророкував самотнє існування на холодних верхів'ях. А може, все значно простіше, і багата подільська земля просто дала світові ще одну людину з крицевим характером, який змалку гартувався в умовах вільного й свавільного Донбасу, де не відстоювати право на власну інакшість означало або стати відступником, або — предметом постійних кпинів однолітків.
Як би там не було, а в неспокійний несвятковий Святвечір у хаті, що притулилася обабіч стрімкого, притрушеного снігом провулочка, що цілком органічно вписується у надто подібний на Моренці[114] рельєф степу, народився хлопчик, який не лише спромігся на зухвалий синтез модерну з поневаженою традицією, а й зумів жити так, що його творчість набубнявіла й стала життям, а саме його життя — творчістю. Ґрунтом для цієї життєтворчости було оте вічне надмірно безформне тіло селянського Пантаґрюеля, яке треба було за допомоги стилоса трансформувати в довершеність новітньої форми, яка б не лише не знищила традиційного національного духу, а навпаки — підкреслила його, зробила пізнаваним і близьким людям його земли на осяжному чуттєвому рівні. Адже, народившись у селі, Стус добре розумів, що в силу своєї малоосвічености його народ не міг розумом осягнути ні сенсу його життя й боротьби, ані його творчих звершень.
Десь із кінця 1960-х поет починає творити не лише власний поетичний світ, а й міт власної біографії, що від 1972-го існували як щось цілісне й невіддільне одне від одного, але й, водночас, ніби зовсім одне від одного відрубно, адже місця в творчості для публіцистичних виступів чи політичних заяв, як то полюбляє робити вкраїнська поетична орда, Василь Стус майже не допускав: справді, що важить для вічности сьогоденна боротьба з владою, яка — боротьба, а не влада, — й потрібна лише для того, аби пізнати себе справжнього й визначити, на що ти спроможний.
Докладно свою дитячу, дещо мітологізовану біографію, поет виклав у листі до сина від 25.04.1979 року[115]. Проте перші спроби такого творення датовані кінцем 1960-х[116], коли він лише шукав підходи до нової поетичної мови. Після ж написання праці про Павла Тичину «Феномен доби, або Сходження на Голготу слави» поет остаточно усвідомив обов'язок письменника, принаймні українського письменника, тісно переплести долю з творчістю. Десь на час написання «Феномену…» Василь Стус остаточно зрозумів: що вищу творчу планку ти ставиш перед собою, то вимогливішим маєш бути до себе, бо інакше тобі не буде віри, й перед тобою проляже стоптана численними черевиками дорога блазня.
Наприкінці 1960-х зробити своє дитинство апокрифом Стусові не вдалося. Це сталося за десять років, коли після восьмирічної розлуки він у листі до сина щиро виповідав дитинство, намагаючись бодай так підготувати його до зустрічі. Він усвідомлював, що знайомитися їм доведеться наново. Подолати ж лід взаємного незнання й нерозуміння могла лише ґранична щирість. Описуючи події дитинства, які особливо вкарбувалися в пам'ять, а відтак були найістотнішими для нього, він ніби вбивав стовпчики на тих перехрестях долі, які сформували його саме таким. Тому, цитуючи часом занадто розлогі пасажі листа, дозволю собі лише в дечому прокоментувати чи доповнити їх.
114
Моренці — село, в якому народився Тарас Шевченко.
115
Василь Стус. Твори… Т. 6: кн. 1. — С. 345—350.
116
Початок оповідання про дитинство зберігається в архіві родини Василя Стуса.