Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Чисельні сліди у вигляді камінних баб, залишені цими майже мітичними пращурами, нагадують про себе нижчим за інші реґіони відсотком вірних християн.
Визначальною рисою Юзівки-Сталіно-Донецька також було його прикордонне становище: між культурами, між етносами, між військами[109], між державами. Що казати, коли в цьому краї не дивиною була навіть різна судова й виконавча влада. Греки-переселенці, які, згідно з указом Катерини II, перебралися в ці краї наприкінці XVIII ст., для управління Павлівськом[110] вибирали окремий орган, який поєднував у собі адміністративні, судові та поліційні функції — Маріупольський грецький суд, що був вищою інстанцією Маріупольського повіту[111].
Точно відзначив характер цього реґіону японець Гіроакі Куромія, якого також зацікавив Донбас: «„Клас“ і „нація“ — дві важливі концепції політичного мислення, що сформувалися як реакція на Просвітництво, — не підходили й не підходять реаліям політики в Донбасі. Марксистам було дуже важко в Донбасі навіть у часи пролетарської революції й громадянської (чи класової війни) в 1917—1920 pp.; так само було і націоналістичним партіям у часи, коли вони розквітали в інших місцях після розпаду й імперської Росії, і Радянського Союзу.
Визначальним для політики на Донбасі був (і досі є) могутній дух свободи й незалежности. Незалежність не відкидала можливости прагматичного альянсу з ворогами та зовнішніми силами, і ця поведінка спостерігачам часто видається безчесною, корисливою й безперспективною. Цей дух — продукт історії. Донбас належить до реґіону, що колись називався Диким полем, нічиєю землею. Нічия земля приваблювала шукачів свободи, і Дике поле стало вільним козацьким степом. Навіть після того, як вільний степ завоювали, кордони усталили, Запорозьке козацтво скасували, а Донське увійшло до Російської імперії, контроль метрополії над колишнім прикордонним реґіоном залишався слабким, а дух свободи стійко тримався.
Починаючи з другої половини XIX ст. розвиток промисловости, серед усього іншого, відкрив реґіон для масової міґрації, відродивши таким чином прикордоння в символічному розумінні. Донбас почав приваблювати всіляких шукачів свободи й щастя.
Навіть у сталінські 1930-ті роки й пізніше Донбас ніколи не втрачав слави безпечного притулку для втікачів. І перед, і після Другої світової війни Донбас приваблював чимало людности, яка хотіла розпочати тут нове життя. Це твердження стосується зокрема людей, позбавлених громадянських прав: куркулів, священиків, євреїв…»[112] Природно, що саме в Донбасі шукали рятунку й українські селяни, яким доводилося втікати від фізичного винищення. Врешті-решт, Донбас — не Урал, Сибір чи Колима, куди не лише вивозили ешелонами з ґратами на вікнах, але й виїжджали самостійно (хоча й не так масово). У суцільну невідомість Далекого Сходу — через увесь континент — мали сміливість їхати лише цілковиті відчайдухи, хоча й ті переважно вибиралися туди на банальні заробітки. А Донбас… цей край ще зберігав ілюзію можливого повернення…
Отож, можна сказати, що Василь Стус, хоча й народився в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в таємничий Святвечір 6[113] січня 1938 року, але під час пологів думки його матері вже були далеко від малої батьківщини: народження сина примусило її на певний час відмовитися від переїзду до Сталіно з чоловіком та двома старшими дітьми — Палажкою та Іваном. Марію та Василя батьки сподівалися забрати до себе лише тоді, коли вдасться сяк-так облаштуватися на новому місці.
Можна сказати, що волею обставин Василеві ще до народження випав жереб поєднати в собі дві складові: селянську виваженість і мудрість, які за його життя перестали бути чеснотами, та донбаську вольність, анархічність і відчайдушність, без чого, коли прагнеш досягнути успіху, пробити собі дорогу майже неможливо. З якихось причин він не став на значно простіший шлях зречення коренів і матірної мови, як це природним чином робила більшість дітей переселенців, аби бодай таким способом уникнути жорстокого висміювання з боку однолітків. Втім, цей шлях був для слабосилих, а Василеві від дитинства хотілося бути сильним. Та й батьки, скільки він бачив, не соромилися свого походження, зберігаючи в родинному колі й релігійність, і традиційний лад, і мову. Цілком вірогідно, що тато чи мама в довгі й темні вечори розповіли йому чимало гіркого про свою втечу з Вінниччини і змогли романтичному юнакові розповісти про рідну землю так, аби на все життя закласти в нього непереборне бажання відстоювати національну гідність, про яку в Сталіно можна було прочитати хіба в історичних легендах про козаччину. Характеру й затятости для цього Стусові не бракувало, а трудне життя батьків лише змушувало міцніше стиснути зуби й якось по-орлиному викинути вперед підборіддя — мовляв, дивіться, хто прийшов.
109
30 квітня 1746 року російський Сенат постановив визначити кордон між Військом Донським і Запорозьким саме Кальміюсом. Від того часу лівий берег річки вважався Донським, а правий — Запорозьким. Детальніше див.: Л. Рубинштейн. Книга рекордов Донбасса. — С. 15.
110
Таку назву мав Маріуполь.
111
Л. Рубинштейн. Книга рекордов Донбасса. — С. 18. Компетенція Маріупольського грецького суду поширювалася лише на грецьке населення.
112
Гіроакі Куромія. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки / Пер. з англ. Г. Кьорян, В. Агеєв; Передмова Г. Немирі. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002, С. 475—476.
113
Щодо дати народження поета в дослідницькій літературі про В. Стуса зустрічаємо чимало плутанини. У різних джерелах днем його народження називається і 6, і 7, і 8 січня. Цілком імовірно, що за метриками хлопця записали таки 8 січня. Однак, як зізнавалася Їлина Стус, у селі вона просто боялася реєструвати його 6 січня, записавши іншу дату. Василь Стус свій день народження відзначав 6-го січня і вказував саме цю дату в усіх документах, де не було контролю за реєстраційними записами.