Темна вода

— Значить, ви підете зі мною. Ми заляжемо в засідці, вистежимо його і завалимо. З живою тварюкою нам не впоратись.

Антон говорив дуже впевнено. Ольга і Мельник перезирнулися.

— Ви знаєте, як він... ну, чи вона... воно... ну, як це виглядає?

— В мене є вдома бестіарій. Але я, коли чесно, не ідентифікував його.

— Що у вас дома?

— Така книга спеціальна. Там описані всі бестії, які тільки існують в природі. Всякі різні монстри.

— Гм... Ви переконані, що все це існує в природі?

— А як же! Інакше б їх ніхто ніколи не бачив і не описував. Є в мене пізні версії, я можу зараз...

— Не треба! — поспішно перервав його Мельник, відчуваючи, що зараз їхня розмова зайде в царину шизофренії. — Скажіть краще, хто ви і як збираєтеся ловити вашого монстра?

— Прізвище моє Кулаков. Я дослідник, біолог, у мене хата під Черніговом, у Количівці. Знаєте, біля аеродрому.

— Знаю, — Мельник ніколи там не бував.

— Про невідоме чудовисько, яке живе в Тихому Затоні, не так давно всі газети писали. Навіть київські, з науковими коментарями. Я дізнався, де цей Тихий Затон, і приїхав сюди. Будиночок пощастило зняти через знайомих. Виявляється, сюди не так просто потрапити. Аби мені не заважали, заплатив за двомісний і живу в ньому сам. Це на тому краю, останній ліворуч. Відразу біля сортирів. Дуже воняє, тому так просто вдалося пробити саме це місце. Повадки цієї тварюки я знаю: вона нападає рано-вранці на рибалок. Не себе ж я живцем поставлю! І вмовити нікого не вийде, наперед знаю. Тому я почав стежити за всіма, хто плаває на той берег, до затону. Найчастіше це роблять ті четверо, що напали сьогодні на мене. В мене навіть човен є, тільки вправлятися з ним — ціла наука...

— Стоп, — підніс руку Мельник. — Значить, громадянине Кулаков, ви вирішили, що рано чи пізно чудовисько, котре ніби-то живе в Тихому Затоні, нападе на них.

— Звичайно нападе. Так їм і треба.

— І як ви планували діяти далі?

— Програма мінімум — побачити потвору і переконатися, що вона є. Стільки жертв, воно ж не зупиниться. Тепер у нас є справжня зброя.

— У кого — „у нас”?

— Хіба я не переконав вас полювати на озерне чудовисько?

— Ні, — жорстко відрізав Мельник. — Думаю, далі дії розвивалися так? ця четвірка побачила, що ви їх пасете, і вирішили розібратися. Їм не так важливо, хто ви і чого шукаєте. Вони не хочуть, аби за ними стежили. В чомусь вони праві, хоча самі — чудовиська більш реальні, аніж те, за яким ви полюєте. Я б не радив вам далі займатися цією справою. Або, принаймні, робити щось самостійно. Домовились?

— Отже, пістолета не дасте?

— Здається, я чітко висловився. Тепер з вами, Олю...

— Хіба зі мною ще не все, сусіде?

— Не все. Хто вам сказав, що я працюю охоронцем бази?

— Сергій, рятувальник.