Темна вода

Антон спішив, тому закашлявся. Ольга поляскала його по спині, та він смикнувся і зойкнув. Видно, вона зачепила якійсь із його свіжих синців.

— Ой, вибачте...

— Нічого, нічого! — махнув той рукою. — Ви краще розкажіть, що про потвору знаєте. Мене це дуже цікавить.

— Давайте так, — Мельник поставив кухоль на стіл. — Говорити ви будете по черзі, а я — запитувати. Так простіше звести кінці з кінцями.

— Ви з міліції? — поцікавилася білявка.

— Колись там працював. Тільки це нічого не означає. Ми тут усі — приватні особи, які задовольняють власну цікавість. Згода?

— Взагалі-то я відпочиваю, — вставила Ольга. — І такі пригоди не входять ані у вартість так званої профспілкової путівки, ані в мої особисті плани.

— Ваші плани порушили подруги, залишивши вас саму?

— Можна сказати й так. Вважайте, що я нуджуся.

— Тоді чому ж не поїхали? Грошей шкода? Оцей будиночок на турбазі і те харчування, яке пропонує їдальня, не можуть коштувати так дорого, аби про ці гроші не можна було забути. Тим не менше, ви лишаєтеся нудитися.

— Я повинна вам зараз відповідати?

— Ні, — чесно признався Мельник. — Ви можете йти спати. Але ж вам нудно — це раз. Ви фактично врятували нашого дорогого Антона, тому хоча б заради ввічливості мусите посидіти з нами — це два. Нарешті, від вас першої я сьогодні рано почув про існування якоїсь потвори. Тепер про неї заговорив Антон. Тому, думаю, нам краще обговорити цю проблему тут і тепер.

— А що — є проблема?

— Значить, так, мої хороші, — Мельник виклав на стіл пачку цигарок, узяв одну сам, жестом запросив курити інших, та гості відмовилися. — Значить, так, — повторив, прикурюючи, — Давайте домовимося: ніхто ні з кого не робить ідіота. Олю, ви сказали мені таке: подруги, з якими ви сюди приїхали, почули щось про чудовисько, яке живе в річці і нападає на людей. Тому швиденько забрали речі і втекли. Звідки вони це почули? Чи, може, вони бачили те чудовисько?

— Як вони могли його побачити? — щиро здивувалася Ольга.

— А так: бо прозвучало слово „потвора”. Аби назвати щось чи когось потворою, треба мати на це підстави. Наприклад, побачити цю саму істоту.

Антон поривався влізти в розмову, але Мельник налив йому ще коньяку, тицьнув кухля в руку, і він трошки попустився.

— Мабуть, ви праві, — промовила Ольга. — Тільки з мене та моїх подруг можете зняти підозри.

— Боже збав, я нікого ні в чому не підозрюю. І вже точно не думаю, що хтось із вас запустив цю міфічну потвору в річку.

— Хоч за це спасибі. Ми домовилися з жінками, які приходять сюди з села і приносять різні продукти, про молоко. Він них мої дівчата і почули страшну казку про річкове чудовисько. Потворою його назвала якась тітонька. Як її звати — поняття не маю. Ми ж приїхали сюди не знайомитися з жителями села Козуби.

— Як саме про це розказали? В якому контексті чи з якого приводу?

— Якійсь сільський дядько на рибалці утопився. Перед тим — ще один. Ніби міліція була, і говорили про вбивство. Але, знову ж таки, вбивала не людина. Такі чутки, в усякому разі, ходять по селу. На чому вони базуються — не знаю. А купатися я не боюся, бо живе те чудовисько десь у затоні, куди спеціально треба діставатися або на човні, або — берегом. Тільки берегом далі.