Новітнє вчення про тлумачення правових актів

3. Щоб якось визначитись стосовно змісту правозастосовної діяльності суддів, необхідно усвідомлювати наявність проблеми щирості правосуддя. Правосуддя не може ефективно здійснювати своє суспільне призначення, якщо воно не тримається на моральному підґрунті, яке inter alia полягає у щирості. Для України ця проблема є загальною, бо впродовж 70 років люди в нашій країні піддавались агресивній ідеологічній обробці, яка доповнювалась використанням літератури і мистецтва для цілей формування духовного світу людини майбутнього комуністичного суспільства. Навіть і стаття В. Померанцева «Об искренности в литературе», що була опублікована 1954 р. в журналі «Новый мир», не була щирою. Вкрай гострою є і проблема щирості юридичної науки, хоч, здавалося б, наука веде пошук істини, а тому нещирою бути не може за визначенням. Але ж практика — критерій істини — доказала, що — може. Але тут мова йде про щирість правосуддя.

Римське право заслужило того, щоб його вивчали і в наш час. Проте проблема нещирості правосуддя, якщо не виникла у Стародавньому Римі, то принаймні чітко позначилась. Російський дослідник римського права С. А. Муромцев писав: «Як до видання Законів XII таблиць, так і після їх видання, судове рішення мало творче значення; воно перетворювало сам закон — через судове тлумачення. Буква закону залишалась без змін, але в неї вкладався новий зміст, що відповідав новим вимогам життя»[81]. «Юридичні норми, — писав далі С. А. Муромцев, — переживали час своєї практичної придатності у формі норм мертвих, таких, що вийшли із вживання. Але їх мертвий характер не визнавався офіційно, і старими юридичними нормами користувались для того, щоб прикрити новації, які допускались у практичному порядку речей. Не треба визнавати цей процес особливо свавільним. Слідуючи йому, юрист вводив в оману перш за все самого себе. Його власна свідомість відставала від явищ правового життя і він сам не вповні усвідомлював ту суперечність, яка дійсно існувала між його ідеями і практикою. Як вірний послідовник церкви прагне знайти вирішення всіх питань, які його цікавлять, у священному писанні, так і юрист думав, що він знайде у XII таблицях відповіді на всі питання юридичного життя»[82]. Додамо, що ці характеристики діяльності юристів у Стародавньому Римі С. А. Муромцев доповнював вказівкою на три ознаки праці римського юриста: реалізм, індивідуалізм, моральність[83]. Отже, було таке явище як застосування мертвих правових норм, надання їм нового змісту. Проти цього заперечень немає. Але ці новації юрист не визнавав офіційно, прикривав їх посиланнями на ці мертві норми. Ці вочевидь нещирі дії поєднувались з високою моральністю римського юриста.