Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Всі дивилися — й очей не відривали од цього бравого піратського ватажка. Гурт шанобливо, ба навіть із деяким острахом, розступався перед ним. Штертебекер усміхався, вітав городян і моряків. Він зачекав, поки пришвартуються й два інших вітрильники.
Мікаель Гедеке, присадкуватий і кремезний, скидався у панцирі та шоломі на лицаря. Магістр Вігбольд, навпаки, був ближчий до вченого мужа, ніж до розбійника. Сам він вибухався високий та худий, носив куртку з чорного оксамиту, чорні штани і великі дзьобаті капці. Морське сонце та вітер анітрохи не вчепились його довгастого у зморшках обличчя.
Три отамани простували до міської ратуші — а натовп за ними зростав. Їх гучно вітали; з вікон визирали городяни, намагаючись розгледіти страхітливу трійцю, трьох володарів Балтики, союзників їхнього міста. Грішне й праведне гомоніла юрба про них. Знов і знов передавали з уст в уста, як капітан Штертебекер заслужив собі теперішнє прізвище.
Еге ж, «вихиличаші» над нього не знайдеш!
Виявляється, Мікаель Гедеке — колишній цеховий підмайстрич із Грейфсвальда! Багачі зненавиділи його й цькували. Ну от, він люто квитається з усіма гаманами!
Вігбольд — розумна голова у піратів. Він уміє читати й писати, за те й прозваний «магістром»!
Одні твердили, ніби він славетний професор з вельми ученого міста Віттенберга. Інші запевняли, що з Оксфорда. Один морячок винюхав, наче Вігбольд має в рубці товсту книженцію якогось магістра Гуго фон Трімберга і частенько її читає. І позаяк рукописна книга називалась «Бігун», то Вігбольд охрестив «бігуном», але морським, своє судно.
Панувала думка, що найстрашніший розбійницький корабель — «Морський тигр», а найпрудкіший — «Морський шумій».
У Вісмарі тільки й говорили про трьох капітанів, що зникли ото за дверима ратуші. Перед її входом на них чекали городяни та люд, що прибився сюди з глибини краю і мріяв звідати щастя на морі.
В гавані народу — ніде яблуку впасти: любителі свіжої новини, незвичайної чутки не зводили зачарованих очей з могутніх вітрильників, які пустили на дно бозна скільки кораблів; ба навіть ходила пославка, наче на них сила-силенна усяких скарбів.
З юрби хтось крикнув у напрямі «Тигра», прохаючись у морські вояки:
— Стерновий! Агей, стерновий!
— Що там? — гукнув з корми Дитячий Бас, який ніс вахту.
— Приймайте до себе. Я брат-віталієць.
— А нажив три рубці у боях? — спитав той.
— Ні. А що? — кинув йому брат-віталієць, видно вбогий, але відважний хлопака.
— Е-е, наш капітан не приймає без трьох рубців!
Брат-віталієць знітився. Він не мав жодної рани. Інші теж принишкли і зачудовано зорили на вітрильник і на Клаусових побратимів.
Переговори в ратуші закінчились обопільною згодою. Всі три отамани й надалі без чиєїсь опіки водитимуть свої кораблі, на свій розсуд збуватимуть здобич, не даватимуть мирної хвилини датському флотові і постачатимуть обложений Стокгольм харчами. Віднині вони під захистом мекленбурзьких герцогів, віднині вони завше зарятуються притулком у їхніх гаванях, де й спускатимуть по гожих цінах свою Здобич. Умови склали письмово, спершу папери гарненько обдумав магістр, і тільки тоді підписав їх за дорученням побратимів. Договір в урочистій обстановці запечатали і віддали на сховок до радницької шафи, а посланці од Вісмара, Ростока й Рибніца видали піратам грамоти, за якими вони ставали узаконеними грабіжниками.
Під час переговорів між піратами і радниками виникли дві невеликі притичини, але їх, на втіху трьох капітанів, позбавились дуже швидко.
Штертебекер попередив панів, що він воював і воюватиме з Маргариток) та її союзниками, проте, крім неї, у нього є свої вороги, яких він ловитиме хоч вдень, хоч уночі, — але скарає доконче. І не спорятують їх ані благання, ані моління, ані вмовляння бодай які.
Йшлося про помсту Вульфлямам.
Вісмарські радники розповіли, що влада у Штральзунді перейшла до народу і Вульфлями покинули місто. Вульвекена датська королева поклала фогтом над сконенськими замками, а Вульфа забрала до свого уряду.
— Вульфлямів прогнали із Штральзунда! — зрадів Штертебекер. — Чудово, панове! Аж теперечки ми звільнимо З в’язниці мого друга Герда, якого упорпали туди Вульфлями!
Пани пообіцяли Клаусові, що й вони допоможуть йому.
Друга притичина сталася через Генніга Мантойфеля, поміщика з глушини, який, зітявшись із могутнім сусідою, провоював свій маєток і відтак докотився до грабунку. Мантойфель ратував за те, щоб усі піратські судна стали під одну єдину руку — інакше піратам у майбутньому не минути чвар.