Panicoffski
- Автор: Кундер Ріо
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-114-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Panicoffski». Краткое содержание книги:
Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий секс. І от серед усього цього карнавалу до хлопця раптом приходить справжнє кохання.
Автор роману Ріо Кундер — насправді наш український поет Семен Либонь. Зараз він дійсно живе в Британії, і дійсно викладає сальсу. А про інші паралелі ми можемо тільки здогадуватися. Як фахівець, Семен твердить, що сальса — танець закоханих, у той час коли танго — це спогад про кохання. Спробуйте станцювати сальсу разом із героями Кундера-Либоня і зануритися в кохання у всіх його виявах — від легкого поверхневого аж до глибоко психологічного.
Перед вами один з рідкісних випадків, коли секс є не гарніром чи ілюстрацією, а головною темою, сюжетом та пружиною дійства. Секс — це танець. Танець — це кохання. Кохання — це сальса. Сальса — це секс. Коло замкнулося, і у вас немає виходу.
Цей танець став переламним у долі її бойфренда. Коли Фабі знову лишилася з Ніком наодинці, він сказав: «Ти завжди виглядаєш такою щасливою, коли танцюєш із ним!» — «Припини, Ніку, ти ж знаєш, що він супер-танцюрист». — «Так, але коли танцюєш з иншими, цього нема. Я навіть в інтимні моменти ніколи не бачив на твоєму обличчі такого блаженного виразу». — «Ніку, ну ти ж не танцюєш!» — «Але, Фабі, хочу тебе спитати: от якби не я, то отут у цій залі хто тобі ще подобається як чоловік?» — «А чого це тобі такі питання лізуть до голови?» Вона поцілувала його в губи, що Панікоффскі помітив із роздратуванням. «Ні, скажи, чи є такі?» — «Не знаю, Ніку. Гарні чоловіки? Наприклад, Йован дуже вродливий. Ну, подобається, звичайно, й Панікоффскі. Але лише теоретично, я ж із тобою!» Нік зовсім змарнів. За якісь десять хвилин вони розпрощалися й поїхали додому. «Я зв’яжуся дуже скоро, — поцілувала у вухо Освальда Фабі. — Вмираю без нашого тропічного тепла».
З бази Панікоффскі виїжджає з Йованом. Той діджеїв, тоді вони разом завантажили апаратуру в його фурґон, який простояв протягом усього паті під танц-голом. «А в тебе авто перевіряли на контрольному пункті, цікавилися, що везеш?» — «Та де там, завозь хоч динаміт!» — «От і я про те, а потім дивуються, коли щось відбувається з американськими установами. Дивний народ… А начебто постійно про заходи безпеки говорять, тощо. Он навіть угорку Марушку ледве пустили на сальсу, мабуть, як завжди, з якоюсь Уйгурією переплутали…»
Тоді вони поїхали до Fusion з єдиною метою — ще випити пива. «Знаєш, мой славонскі брат, останні дослідження показали, що пиво омолоджує або щонайменше допомагає залишатися молодим. Тож я тепер розумію, чому ти виглядаєш значно молодшим за свій вік, і тепер не відставатиму від тебе за кількістю випитого!» — заявив Йован на третій пінті, чомусь перейшовши на сербську — мову своїх пращурів, на землі яких досі не бував. «Пий на здоров’я, друже, але секрет не в цьому. Ти спитай себе краще, якого біса усі ті мужики з обвислими кендюхами, які стоять отам попід шинквасом, виглядають як старі дупи? Присягаюся, їм не більше тридцяти», — відповів Панікоффскі, взагалі не помітивши, ні якою мовою говорив, ані як опинився вранці в ліжку у своїй хаті…
Вчора в процесі спілкування з Йованом за пивом, яке ввійшло в підступну змову з вином Келлі, в голові обірвався кінофільм, який уранці, дякую, хтось склеїв, і я розплющив очі щасливий, і не боліла голова. І я знав, що вже ось-ось знову розчахнеться брама мого райського тропічного саду. І таки розчахнулася. Зробила це перед Фабі янгольська ключниця Летісія. Ми любилися оскаженіло. Робили це біля люстра, стоячи. Я був ззаду, а вона сперлася руками в стіну. Вона смоктала великий палець моєї руки, а я лише весь час повторював, аби дурненька дивилася на те, що я їй роблю, у дзеркалі. Їй же ж инакше о ззаду не видно. Вона дивилася й щоразу відвертала погляд. А я все казав: «Ну, дивися, маленька, дивися, кицько. Це цікаво, не соромся. Тут усі свої. Давай, насолоджуйся. Бачиш, це я te fodo». Сьогодні зовсім відмовився від орґазму, а лише служив Фабі. І це був найсолодший день фізичного кохання в моєму житті. Просто кайф було немов звідкись збоку, наче відсторонено спостерігати, як раз за разом вуркотіла, кричала, здригалася, плакала, перетворювалася на немічну дитинку, цілувала мене, лизала і благала, аби я теж кінчив, найкраща в світі жінка…
І вона — отут, ось вона, тут, біля мене. Ніжно ляскаю по дупці.
— То як там Марі, Освальдо? Як почувається? Все гаразд? Листи пише?
— Та не знаю, кицько, не пише, не дзвонить, не приїздить. Видно, тому, що не обмінялися поштовими індексами. Крихітко, серйозно, це була випадкова зустріч на одну ніч, коли я місця не міг собі знайти без тебе. Я ж тобі казав, що мені потрібна жінка вночі? Ну коли ти вже спатимеш зі мною всю ніч? Ти ж знаєш, як я скидаюся щоранку о п'ятій і мрію про тебе? П'ята ранку — це ж час, коли відбуваються найпалкіші акти кохання, а тебе нема. І ти досі не знаєш, як я можу любити в цей час.
— А чому саме о п’ятій?
— Ми побудовані біологічно так, що на цей час припадає найвище налаштування організму на секс!
— Освальдо, послухай, я дуже ціную наші нинішні стосунки такими, якими вони є: мені подобається те, що ніхто тут про них не знає. Те, що нема потреби ходити кудись разом як пара, спілкуватися з напівзнайомими людьми з невідомими нам іменами. А в той-таки час представляти тим людям одне одного: це — Освальдо, мій хлопець, а це — Фабіана, моя дівчина. Яка гидота! Добре, що ми самі. Коли ми разом, ми є лише одне для одного…
Мої руки знову зазнають гарячих цілунків, і я теж зацілував її долоні.