Panicoffski
- Автор: Кундер Ріо
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-114-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Panicoffski». Краткое содержание книги:
Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий секс. І от серед усього цього карнавалу до хлопця раптом приходить справжнє кохання.
Автор роману Ріо Кундер — насправді наш український поет Семен Либонь. Зараз він дійсно живе в Британії, і дійсно викладає сальсу. А про інші паралелі ми можемо тільки здогадуватися. Як фахівець, Семен твердить, що сальса — танець закоханих, у той час коли танго — це спогад про кохання. Спробуйте станцювати сальсу разом із героями Кундера-Либоня і зануритися в кохання у всіх його виявах — від легкого поверхневого аж до глибоко психологічного.
Перед вами один з рідкісних випадків, коли секс є не гарніром чи ілюстрацією, а головною темою, сюжетом та пружиною дійства. Секс — це танець. Танець — це кохання. Кохання — це сальса. Сальса — це секс. Коло замкнулося, і у вас немає виходу.
Стою після матчу в пресовій зоні, лянсончик попиваю, так раптом воротар Фаб'єн Дантес де й узявся. Прожогом до мене й радісно так: «Воп soir, Patric», — каже.
А фільм, звісно, таки виграв приз, правда, не в Каннах, а вже в Берліні Ведмедика золоченого взяв. І не цей фільм, а зовсім инший. Це вже був третій епізод, що я його в Арґентині написав, по тому як випадково увімкнув програму всесвітньої служби Бі-Бі-Сі, й, звичайно ж, одразу таки почув голос Ніка Менотті, як він там про сучасне мистецтво теревенив. Ну кого б ще оце еспанській службі було проінтерв'ювати саме тоді, як я єдиного разу за весь час у Буенос-Айресі вирішив її послухати? Питання риторичне. Відповідь відома Яннікові. До речи, де він? У Каннах випадково його так і не бачив, хоча логічним був би його вихід з-за рогу. Натомість я зустрів там инших людей. Зараз розповім, кого саме, але поки не забув, ось сценарій переможного «Тараса Бульбаша-3». Щоправда, перемогу дали не за весь фільм, а лише за режисуру Депардюку.
Фільм про життя аґентки служби безпеки Республіки Кацапстан в Україні Іріни Ширінкіной. Жорстока Ширінкіна а-ля Нікіта вербується з тюряги для знищення націоналістів (як вона думає) в Україні. Підступом і супервантажними авто марки «КАМАЗ» вона заманює до пастки й знищує лідерів визвольного руху й правозахисників, а також через ліжко й отруйну слину доводить до душевної хвороби синів Остапка й Андрушу найголовнішого українського націоналіста і президента країни Тараса Бульбаша. Відтак вона одержує наступне завдання: вбити прекрасну 22-річну Джулію — духовного лідера персикової революції. У процесі підготовки замаху Іріна закохується в Джулію й усіляко домагається взаємности. Це — основна любовна лінія. Багато чудової української клясичної музики, звучить поезія Макса Бронетанка й Вільяма Шапіра при свічках і трясясь в пракурєнном ваґонє. Але Джулія не відповіда взаємністю, а, в свою чергу, закохана в жіночого улюбленця Тараса Бульбаша. Іріна, всупереч наказам із Кремля йде на відчайдушний крок — отруїти президента, підкинувши йому до борщу таємну зброю збанкрутілого КҐБ — шкарпетки вічно замаскованого під кобзаря аґента Кацовєйкіна. План провалився: могутній Духом лідер мав біологічний імунітет проти кацапстанських кознєй. Поступово Ширінкіна починає ставити собі складні запитання: вона читає Пушкіна, Енґельса, Бальзака та Петлюру й вирішує, що це все лайна варте. Натхненна чехословацькими жувачками «Педро» й усвідомивши, що наказ убити Джулію злий президент Кацапстану Синя Борода дав просто з принципу «так не дістанься ж ти нікаму», вона просить авдієнції. А далі — за знаменитим письменником Ондрюшковичем: зі словами «Це тобі, суко, за Севастопіль!» вона мочить огидного карлика Синю Бороду з мавзера в сортирі.
Я стояв увечері на палубі яхти Хілал Шаш з фантастичним видом на каннську марину. Уже з'їв штук із сорок дармових суші, добряче запив їх шампаном, і тепер мені зробилося зовсім нестерпно. Все тіло пульсувало словом «Фабіана». Я уявляв Лозанну й те, як, можливо, саме в цей момент вона там дістає орґазм від Ніка. Я дістав мобільний і написав: «Я на паті на яхті в Шаш. Хочу лизнути тебе в лівий сосок». Коли відправив його Фабіані і (вже так за компанію) ще й Марії, побачив, що біля яхти зупинився білий ролс-ройс. Дверцята розчахнулися, й з них вийшла Фабі. Вона відразу мене побачила й радісно помахала рукою. Я стояв, а вона довго-довго махала. З других дверцят з’явився Нік. Він просто вирішив під'їхати до Каннів — провітритися від мистецьких емоцій. За п'ять хвилин Нік уже теревенив з Хілал і її двома подружками, а я у темному закутку лизав лівий сосок Фабі. «Коханий, ти спав з кимось тут?» — «Лише один раз у Марселі в готелі з одною випадковою співрозмовницею». — «Француженка?» — «Так». — «А як її звали?» — «Марі».
Навіщо я збрехав? Не знаю навіть. Вона довго мовчала, а тоді каже: «Спочатку хотіла тебе лаяти, питати, як ти міг, але потім думаю — не маю на це права, не можу вимагати вірности. Я ж усі ці дні займалася сексом з Ніком». Я розвернувся й пішов, залишивши їх на тому паті.
Коли Фабі нарешті його остаточно відшила, Панікоффскі мав самогубні настрої, які в певний мент мало й не завершилися отим вкороченням собі віку. Ось як він описав цей епізод зі свого життя. Подаю це тут не хронологійно, аби швидше позбутися сумного.
«Я був сам у своїй спальні. Розміром вона була десь вісім на чотири, ну й приблизно метрів зо три заввишки. Ось що я там робив. Музику я врубав на повну, й під Алехандра Санса почав вештатися кімнатою. Я робив кола, еліпси, трикутники, прямокутники й «вісімки». Тоді заволав shut up! — отак я заволав, упав на підлогу й почав саркастично сміятися: ха-ха-ха… Тоді встав, підійшов до балькона й розчахнув двері до нього своєю рукою. Я вийшов під дощ (це — Лідс, тут завжди падає дощ). Зціпивши свої зуби, я мокнув, саркастично сміявся та форкав. Поцілував у темряві якусь залізяку й облизався. Потім подивився вниз і побачив свій обрис внизу на асфальті, отам у калюжі. Я дивився туди п'ять хвилин, а може, й шість, і плакав. Нарешті остаточно відмовився стрибати. У спальні я вигукнув: shit! Відтак сказав: козел, shit, заволав: shut up! Налив до шклянки 250 мілілітрів віскаря, запхав до своїх вух (бо инших у спальні не було, я був там сам) вати й зробив дуже великого ковтка. Тоді сів на стільця й почав чекати. Музику стало гірше чути, — то я спробував зробити голосніше. Уже й так було на повну. Я злякався, що не все почую, і витяг вату зі своїх вух. Я почав пити віскар великими ковтками, обпік шлунок і розлив на труси. Сказав: shit, гукнув: shut up! Встав і пішов зачинити балькона. Баль-кон. Кон. Валь. Я поцілував якусь залізяку й пішов чистити щіткою для зубів свої зуби. Я почистив свої зуби. Я зламав один свій зуб і виплюнув його до вмивальника. Я сказав shit і shut up! Ліг до ліжка й заплющив свої очі (бо я був сам у своєму величезному ліжку). Я розплющив свої очі. Я встав і вирубив музику. Я ліг до ліжка і заплющив свої очі. Ось, що я робив у своїй спальні. Її розміри були приблизно вісім на три метри. Я був сам».