Panicoffski

Спати з Марією ніколи не було проблемою, бо це Панікоффскі міг легко робити вночі, адже Фабі ніколи з ним не ночувала, навіть коли Нік був у від'їзді. Але відколи зустрічі в «тропічному світі» почастішали, Освальдо став уникати Марії. Вона ж нервувалася й останніми днями бомбардувала його дзвінками й смс, вимагала уваги. Тим часом Нік теж ставав дедалі нервовішим, почав робити багато контрольних дзвінків як на мобільний Фабіани, так і додому. Даремно його дратувати Фабі не хотіла. Раз, коли Нік був у Парижі, вони втрьох із Тасі виходили до бару в центрі міста, а потім Фабі запросила всіх на каву додому. Тільки-но вони зайшли, задзвонив телефон. Вона взяла слухавку, але, перш ніж відповісти, кинула Освальдові: «Змели, будь ласка, каву». А далі було: «А, привіт. Як там виставка? Що? Мобільний був відключений. Це Тасі. Так. Ми були в барі, і я її запросила на каву. Добре, зачекай. Тасі, Нік хоче з тобою поговорити». Далі, намагаючися бути веселою, з Ніком говорила Тасі. Коли слухавку знову відібрала Фабі, то почула, що Нік повертається вже завтра, на три дні раніше від запланованого. Коли Тасі викликала таксі й поїхала додому, Панікоффскі сказав: «Слухай, Фабіано. Ти розумієш, що ти не є нічиєю власністю? Ти належиш сама собі, й сама вирішуєш, що тобі робити. Як ти можеш дозволяти йому влаштовувати перевірки? Ти мусиш йому твердо сказати, що це неприпустимо і край! Хто він тобі? Це навіть не твій чоловік, і ти ж наче збираєшся від нього йти! Просто не хочеш його ранити? То чому дозволяєш зневажливо ставитися до себе? Сьогодні буду тебе любити в його ліжку за це». — «Ні, припини. Я не хочу цього робити, Освальдо. Я дуже погано почуватимуся. Ні, любий, ні». — «Ну, як знаєш, — кинув Панікоффскі й пішов до виходу. — Бувай, маленька». — «Чекай хвильку. Спершу поцілуй мене тут і тут». Вона задерла блузу, вказуючи куди. Він лизнув її в пупок і боляче вкусив за сосок. «Дурень!» — зойкнула Фабіана й випхала його за двері. З таксі він подзвонив до Марії. «Ти вже лягаєш? А якого кольору на тобі зараз трусики? Вже зняла й лягаєш до ванни? А я саме їду до тебе. Як не можна? В тебе у спальні мужчина? Навіть два? Ну-ну, дотепно. То я третім буду. Готуй дупцю, безсоромнице!»

Марія викладала еспанську дітям у лідській школі. Вона була з консервативної католицької родини і не могла навіть собі уявити, щоб батькам було можливо розповісти про те, що ночує під одним дахом із хлопцем (хіба що просто дружить і ходить у кіно) або навіть що палить (а курила вона, як вулкан), і це незважаючи на те, що мала вже 28 рочків. Батьки б цього не зрозуміли. «Давай якось з'їздимо до Севільї. Зупинимося у твоїх», — запропонував їй раз Панікоффскі. Для неї це дорівнювало пропозиції власноруч тих батьків утопити. Вона надзвичайно за це на Освальда образилася. Дивні латинянки. З кожною зустріччю Освальдо дедалі більше їм чудувався. Марія, зокрема, визнала: їй дещо неприємно, що він багато знає про її країну, об’їздив там різних міст більше за неї та ще й говорить еспанською. У цьому плані їй подобався попередній англійський бойфренд, якому можна було все розповідати. «А що, хіба Еспанія теж в Европейській Унії?» — «Так!» І далі все то докладно пояснити. А що таке еспанською si? Yes! А nо й еспанською буде nо! Можна було й спокійно калякати за його спиною з подружками, він лише кліпав оченятами. Райське життя! Тільки що не було тої родзинки, якою її годував Освальдо.