«Батько народів» очима часу

У листі, опублікованому 21 травня 1988 року газетою "Советская культура", професор В. Фролов пише: "...Є одне запитання, пов’язане як з періодом Сталіна, так і з роками застою: як ці потворні явища змогли одержати серед населення багатомільйонної країни живильний грунт? Адже одного Сталіна та групи його підручних було явно не досить, щоб ввергнути країну у морок середньовіччя? Були, очевидно, й інші фактори, без чіткого аналізу яких ми ніколи не матимемо гарантій того, що ці періоди не повторяться". Справді, не міг же, приміром, Сталін сам, в одиночку, добитися такої абсолютної влади, якою він неухильно оволодівав, хай навіть поступово, поволі. Факторів тут багато. Торкнусь лише одного — суб’єктивного, пов’язаного з роллю тих, хто входив у керівний ешелон нашої партії.

Хто ж мимоволі сприяв реалізації планів Сталіна, про котрі багато років знав він один? Як показала історія, насамперед те саме Політбюро початку 1924 року. Адже саме воно рекомендувало делегатам XIII партз’їзду не виконати заповіту Леніна щодо Сталіна (посилаючись на його обіцянку “виправитись"). А входили до нього Троцький, Зінов’єв, Каменев, Бухарін, Риков... Роль Каменева у звеличенні Сталіна, починаючи принаймні з перших місяців 1917 року, до речі, взагалі ще не досліджена: якось-то забувають, що саме він, а зовсім не Ленін (як стверджувалось в "Короткому курсі історії ВКП(б)" — і, певно, не випадково) запропонував зробити Сталіна Генеральним секретарем у 1922 році. Потім Сталін, хитро маневруючи, веде боротьбу проти Троцького, що зарвався, проявляв "вождизм" (використовуючи Зінов’єва, Каменева, Бухаріна, Рикова, Томського, Дзержинського, Калініна, Рудзутака, Куйбишева, Ейхе, Угланова та багатьох, багатьох інших). Після цього настає черга самих Зінов’єва і Каменева, причім знову-таки на боці Сталіна фактично вся верхівка партії, яка виходила з того, що вона (як і було насправді) відстоює ленінський шлях розвитку. Далеко не відразу помічає ця верхівка, як Сталін по ходу їхньої ідейної боротьби, паралельно, "заодно", захоплює в свої руки партійний апарат. У цій справі йому активно допомагають за кулісами особливо довірені люди на зразок секретарів ЦК Молотова і Кагановича, а також більш "дрібних сошок" типу Мехліса, Стецького та інших.