* * *
Комкор Віталій Примаков обіймав пост заступника командуючого Ленінградським військовим округом у тривожні часи. Було це після трагічної події— підлого вбивства Сергія Мироновича Кірова.
...Доведений до істерики вбивця виказав свого спільника — Запорожця, заступника начальника НКВС м. Ленінграда. Через кілька днів його заарештували, як і багатьох інших. Один по одному зникали свідки. А в цей час урна з прахом Кірова прибула до Москви, і ховали Сергія Мироновича з почестями в Кремлівській стіні. Сам Сталін, кажуть, пролив сльозу над прахом свого соратника. Але то були іудині сльози. В країні розпочався справжній терор проти видатних партійних діячів, воєначальників, учених. За рік-півтора було заарештовано тисячі людей, в тому числі і найближчих соратників Кірова... Згодом серед них опинився і комкор Примаков, прославлений герой громадянської війни... Перебуваючи в тюрмі, він не знав, що багатьох воєначальників вищого рангу спіткала така ж гірка доля. Мов грім серед ясного неба, прозвучало повідомлення Прокуратури СРСР, надруковане в газетах 11 липня 1937 року про арешт маршала М. М. Тухачевского, командармів Й. Є. Якіра, І. П. Уборевича та інших...
Чорне тавро лягло на Примакова роком раніше. Сталінські опричники звинувачували комкора у зраді Вітчизни, у шпигунстві на користь іноземних розвідок. Адже він був нашим воєнним аташе в Кабулі, радянським радником у Китаї, служив у Японії, навчався в Німеччині в академії Генерального штабу, навіть читав там лекції німецьким генералам. Слідчі з відомства Єжова тішилися: є, мовляв, за що зачепитися, роздути судову справу...
...Доведені до відчаю, приречені в’язні шукали захисту у впливових діячів, керівників уряду, членів Політбюро ЦК. Нещасні жертви не знали, що звертаються до боягузів. Адже той самий Молотов не захистив від арешту власну дружину Катерину Жемчужну, Каганович не став на захист братів Михайла і Юлія — секретаря обкому партії і наркома авіаційної промисловості, Ворошилов не заступився за своїх рідних. Та що говорити, коли навіть дружина Калініна поневірялася в концтаборі. А він же був Головою ЦВК СРСР, всесоюзним старостою. Ось так Сталін тримав їх усіх у рабській покорі, в постійному страхові.
Іван Цюпа
"Віталій Примаков"
("Літературна Україна", № 37, 1988)
* * *
22 грудня 1927 року Володимир Михайлович Бехтєрєв промовив слово "паранойя".
Невдовзі він помер.
Загалом-то факт смерті не дивний для семидесятирічної людини. Проте смерть Бехтєрєва схвилювала всіх. Був він нівроку, бадьорий, енергійний. Сповнений життєвих сил. Помирають, звісно, і такі в сімдесят-то літ. Несподівану смерть Бехтєрєва, проте, відразу стали пов’язувати з консультацією, яку він перед тим дав Сталіну.
...Психіатр Михайло Іванович Буянов давно займається бехтєрєвською історією.
...Восени 1971 року М. І. Буянов вів бесіду з Володимиром Миколайовичем Мясищевим, який 1939 року став директором заснованого Бехтєрєвим Психоневрологічного інституту і очолював його близько тридцяти років.
"У грудні 1927 року, — оповідав Мясищев, — Бехтєрєв відправився в Москву для участі у з’їзді психіатрів та невропатологів... Перед від’їздом з Ленінграда він одержав телеграму з Ліксанупру Кремля з проханням з прибуттям до Москви терміново подзвонити туди. Бехтєрєв подзвонив, а потім відправився в Кремль.
На засідання Бехтєрєв приїхав з великим запізненням, хтось із делегатів спитав його, чому він затримався. На це Бехтєрєв — у присутності кількох людей — роздратовано відповів:
