Тисячолітній Миколай

Але ми вперто орали свою землю, може, сподіваючись, що не тільки пшениця виросте в цих степах, а й щаслива доля.

Відтоді, як з’явилося таке недосконале і навіть злочинне утворення, як держава, на жаль, ніхто ще не вигадав нічого кращого, що сприяло б зосередженню і вияву можливостей і здібностей того чи іншого народу. Всі держави, від шумерів і єгиптян аж до сучасної Америки, будувалися за принципом мурашника, де точно розподілено функції між усіма членами спільноти, та саме це й помагало шевцеві стати шевцем, живописцеві — живописцем, поетові — поетом. Могутня скіфська держава, коли придивитися пильніше, мовби розпадається на кілька держав: державу воїнів, державу хліборобів, державу чудотворців, чиє золото досі знаходимо в степових могилах. Українців уже від самого їхнього народження кинуто хоч і на землю щедру й прекрасну, та водночас і на трагічні розпуття історії, де звідусіль загрози й небезпеки, жадібні пельки, завидющі очі, загребущі руки. Вся історія роздерта, розпанахана, порубана й посічена. Князі вибудовували державу, щоб назавтра розвалити її, пороздававши синам і онукам. Козацтво на віки цілі припнуте було волосяним татарським арканом до Дніпрового пограниччя і з тугою дивилося, як наповзає на родючі степи чуже панство. Гетьмани готові були запродати рідну землю хоч і самому нечистому, аби лиш утримати в руках булаву, і дев’ять років Богдана Хмельницького і кільканадцять місяців Івана Мазепи сяють тепер крізь віки, мов золотий сон. Саме тоді стрепенулася душа українця, вчорашні хлібороби й волопаси стали поетами, малярами, архимандритами, композиторами, писали книги, будували собори, пам’ятаючи, що не того ради сотворені бихом, да ями і пієм[23], но да угодим богові.

Але та щаслива мить нашої історії так і зосталася тільки миттю єдиною, а далі знов віки цілі погноблення, коли кращі уми народу нашого розбудовували чужу державність, коли блискучі таланти вимушені були складати свою данину чужим царям, імператорам і королям. Де наш Гоголь, Бортнянський, Березовський, Левицький, Гнєдич, де Розумовські, Безбородьки, Орлики, Вернадські, Острозькі, Кибальчичі? Ми змушені були творити цивілізацію в бездержавності, і була це хліборобська цивілізація з пшеницею, соняшниками, з хрущами над вишнями, але й сотнями тисяч чи не найкращих у світі пісень, з щедрівками й колядками, з писанками й рушниками, з барвистим, як райський вертоград, світом, з майже неземною тугою і нещастям, що сяє до самого неба. Ой, я нещасний, що маю діяти? Полюбив дівчину, та й не можу взяти…

Сталін знищив нашу хліборобську цивілізацію, а що дав навзамін? Монолітну єдність, камінь замість хліба, пустелю на місці квітучого саду? Великі релігії — іудаїзм, християнство, іслам — народилися в безводних пустелях Близького Сходу, під палючим сонцем, од якого несамовитіє розум і душа плаче і волає про порятунок. Сталін заповзявся зробити марксизм релігією, а для цього йому потрібна була найбільша на землі пустеля. Мойсей, рятуючи єврейський народ, вивів його з пустелі в землю обіцяну, Сталін заганяв нас у створювану ним пустелю. Понищене селянство, залізна індустріалізація, що випиває з народу останні краплини крові, колючі дроти таборів мало не до Північного полюсу — ой, яка ж пустеля! Чи ж нам навіки зоставатися в ній і по смерті вусатого нелюда? Малий Марко був мудріший за мене.