Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
Степан Григорович сидів коло столу, обкладений розгорнутими книжками, зошитами, записниками, шпарга-лами, і з цього паперового хаосу видобував конспекта своєї завтрашньої лекції про пістряк шлунку. Цю свою самотню працю професор скрашував різними вигуками, сованням на стільці, безпорадними й радісними жестами та хвилинами зосередженого міркування, коли втуплював очі в просторінь і поволі гриз олівця. Ретельно компонуючи докладний план, професор ніколи не користувався ним під час лекції, та коли б цей план не лежав йому в боковій кишені піджака, він не спроможен був би пов’язати своїх думок, втратив би точку опертя й доконче розгубився б. Стоячи на кафедрі перед аудиторією, він щодесять хвилин хапався рукою за кишеню, і переконавшись, що конспект при ньому, спокійно вів далі свій плавкий, образний, а то й дотепний виклад.
Об одинадцятій увечері Степан Григорович кінчав свою підготовчу чи-якусь теоретичну працю, і тоді в кухні розлягався дзвінок, щоденне й непохитне гасло, що Пелагея мусить нести професорові кухоль кислого молока, яке, споживши, він задоволено вкладався спати. Звичай так само був, що турбувати Степана Григоровича, заглибленого у вечірню роботу, не дозволялось у жодній справі, тому поява дружини в кабінеті його зараз сильно схвилювала.
— Це ти, Марусю? — злякано спитав він.— Я, бачиш, працюю. Сідайте,— додав він раптом, як ніби мав перед собою пацієнтку.
— Я хочу з тобою серйозно поговорити, Степане Григоровичу,— мовила дружина, зітхнувши.
— Серйозно?.. Кажи, кажи. Але, Марусю, одна хвилинка! Один момент, я кінчаю. Будь ласка, я зараз.
— Пиши,— сказала Марія Миколаївна.
Минуло хвилин з десять, поки професор по-молодедьки кинув олівця.
— Чудово! — скрикнув він.*— Марусю, люба моя, тепер
поговоримо серйозно.
— Ти помітив, що Юрія Олександровича не було в уже місяць? — сухо й без манівців спитала Марія ико
лаївна.
і.
Справді, давно не було...—здивовано озвався професор.— Але я помітив, помітив! Пам ятаєш, я казав... Кому це я казав? Ну да, я тобі якось казав, Щ0-*-
— А чи знаєш ти, що він майже жених був н Ірен, що Ірен любить його, тобто згодна з ним^побратися.
— Цього я не помітив... Дуже радий! Хай женяться, я нічого не маю проти! Навпаки, Марусю, я завжди...
— Так його місяць уже не було, зрозумій ти^ т Григоровичу, що це значить,— суворо спинила його дружина.— Місяць не з’являтись за такого становища, т розумієш?
— Нічого не розумію,— відказав професор.
— Я питала Ірен,—вела дружина —Я питала п, що все це значить. Але ти знаєш нашу Ірусю, яка вона р да. Вона така, що я, Степане Григоровичу, боюся и, скажу тобі щиро. «Не знаю»,— сказала вона. Але як ск зала! Ні, ні, я вже не можу її питати! Як вона сказала.
Професор зрадів. . .
— Бачиш, навіть Іруся не знає! А звідки я знатиму,
ти подумай. х
— Ми мусимо про все дізнатися, мусимо подбати за свою дитину... Єдину нашу дитину, урочисто заявила Марія Миколаївна.—Ірен тепер двадцять Девять Р°к1в> додала вона,—На це треба зважати. Юрш Олександрович — найкраща партія нашій дівчинці, бездоганна пар-тія... І все йшло чудово, ах, як чудово...
— Чудово, чудово,— пробурмотів професор.
— Ти заразив мене цим словом,—сумно промовила пані професорова, хитаючи головою.
Настала пауза. Професор обережно спитав.
— Ми вже поговорили, Марусю?
— Степане Григоровичу,— сказала та раптом.
її її 11 її і вжити заходів. Так я вирішила. Може все ще м буде якось направити. __ . .
- Воно само направиться, Марусю! Повір мен1 скільки я живу, все само з себе направлялось на кра Чудово направлялось.
— Ти на все дивишся крізь рожеві окуляри. А в мене найгірші передчуття... Подумай, як усе де раптом сталося! Останній раз, як він був, я спитала Ірен, чи сказав він їй що-небудь. «Він сказав усе, що треба»,— відповіла вона. Скажу щиро, я заспокоїлась. І після того він зник..,
— Може, він виїхав кудись? Ну, звичайно, він поїхав у командировку! — зміркував професор.
— Але міг би попередити... Правда, він дзвонив раз телефоном — якось чудно: переказав Пелагеї, що хворий і прийти не може. Чохму саме Пелагеї він це сказав?