Пожежник

— Я можу пожити в гаражі, — прошепотіла Гарпер, та навряд чи Лінді почула.

— Навіть якщо ти не заразиш нас, що як хтось дізнається про все? Що тоді буде з Коннором? Зі мною? Вони закривають людей, Гарпер. Ми, мабуть, тільки розмовляючи з тобою, вже порушили десь шість федеральних законів, — сказала Лінді.

Заговорив Коннор.

— Лінді, поклади телефон. Дай поговорити з сестрою.

— Нічого я не покладу. Ти не прийматимеш цього рішення без мене. Я не збираюся давати їй підмовити тебе ризикувати нашими життями. Хочеш побачити, як наш хлопчик нахер живцем згорить? Ні. Ні. НЕ БУТИ цьому.

— Лінді. Це особиста розмова. — сказав, проскигливши, Коннор. — Це стосується лише мене та Гарп.

— Коли справа заходить про рішення, які впливають на безпеку нашої дитини, це стосується не лише вас, це стосується Лінді, — заговорила вона. — Я поклала б життя за будь-кого з вас, та я не ризикуватиму життям власного сина. І несправедливо мене просити про таке. Бути героєм вже не варіант, коли в тебе маленька дитина. Я це знаю, і Гарпер, і ти теж це знаєш. Якщо ти цього не знала до вагітності, знаєш тепер. Ти хочеш, щоб твоє дитя було в безпеці. Я розумію, бо хочу того ж для свого. Мені шкода, Гарпер. Правда. Та ти свій вибір зробила. Ми робимо свій. Він, може, і не героїчний, але вбереже нашого хлопчика, поки все це не закінчиться.

— Лінді, — почав благати Коннор, хоча про що саме, Гарпер не була певна.

Бо Лінді була жахливою, жахливою людиною. З тих, кому подобалося бути матір’ю лише тому, що це давало змогу знущатися з чоловіка й дитини. Усе, що стосувалося її, було бридким — від гидкого гачкуватого носа та маленьких гидких цицьок до гидкого пронизливого голосу... але вона мала рацію. Тепер Гарпер була зарядженою зброєю, а зарядженій зброї не місце поряд з дитиною. Вже не вперше на думку їй спало, що обрати життя якоюсь мірою було страшним вчинком — вчинком, породженим чванливою, навіть убивчою пихою. Її смерть тепер стала певністю, і вона відчувала, що тепер все зводилося до того, щоб не забрати нікого з собою. Не поставити нікого під загрозу.

«Та дехто вже в небезпеці. У небезпеці маля».

Гарпер заплющила очі. На журнальному столику горіла пара свічок, і крізь повіки вона могла розгледіти їхнє тьмяне, хворобливо червоне сяйво.

— Конноре, — промовила Гарпер. — Лінді права. Я не подумала як слід. Я просто налякана.

— Ну звісна річ, — сказала Лінді. — Ох, ну звісна річ, Гарпер.

— Помилкою було питати про це. Я надто довго пробула на самоті — Джейкоб пішов ще минулого місяця, тому він би цього теж не зрозумів. Якщо довго пробути наодинці, у голову будуть лізти справді гнилі ідеї.

— Тобі слід подзвонити батьку, — мовила Лінді. — Ввести його в курс справ.