Пожежник

Та якоїсь миті її свідомість повернулася в теперішнє, і вона зрозуміла, що музика припинила грати. Ді-джей уже якийсь час белькотів монолог. Вона впізнала цей голос: схриплий, скрипучий бас колишнього жартівника-ведучого ранкового шоу. Чи, може, він був отим ведучим-консерватором? Їй ніяк не вдавалося пригадати, а ще з думок геть вилетіло його ім’я. Коли він заводив мову про себе — що він робив часто — то називався Мальборо-Меном: через усіх паяльників, яких викурив. Так він називав людей, хворих на драконячу луску — паяльники.

З бундючною самовпевненістю він розводився, що колишній президент став чорнішим, ніж раніше, оскільки зварився живцем від драконячої луски. Казав, що після ефіру разом із кремаційним загоном полюватиме на паяльників, вистежуватиме їх у сховках і спопелятиме. Гарпер сиділа на ліжку, слухаючи з відразою й зачудуванням, коли він розповідав, як змусив трьох дівчаток зняти з себе футболки, щоб переконатися, чи немає драконячої луски у них на цицьках.

— Здорові американські цицьки, ось за що ми боремося, — казав він. — Це треба внести до Конституції. Кожен чоловік має право на життя, свободу та вільні від мікробів буфери. Звикайте, дівки. Якщо ми з’явимося у вас на порозі, будьте готові виконати свій патріотичний обов’язок і показати ваші волелюбні, не загиджені вірусом дійки.

Гарпер від несподіванки підскочила, коли дверний молоток гупнув об двері, перелякавшись, що кремаційний загін вже прийшов по неї. Звук вийшов по-своєму навіть страшнішим за крик на вулиці чи пожежну сирену. Як кричали люди, вона чула що не день, а як гуділи сирени — ледь не щогодини. А от коли хтось востаннє стукав у двері, пригадати не могла.

Вона перетнула коридор і глянула у вічко. На ганку перед дверима стояли Тигр Тоні і Капітан Америка, тримаючи в руках зморшкуваті пластикові пакети. Позаду них, у кінці під’їзної доріжки, спиною до будинку сидів, смалячи цигарку, чоловік — цівка диму відділялася від його голови.

— Солодощі та проказа, — пролунав стишений голос. Дівочий голос.

— Солодощі чи... — почала була Гарпер і затнулася. — Ще ж не Геловін.

— А ми вирішили почати раніше!

Її гнівало, що якийсь ідіот відправив дітей колядувати солодощі посеред чуми. У неї були досить жорсткі уявлення про батьківство, і така поведінка не підпадала під її стандарти. Це обурило її внутрішню англійську няню, і їй захотілося тицьнути безсоромному дорослому в око парасолькою.

Гарпер зняла куртку з гачка й надягла на себе, щоб приховати мальовничий орнамент драконячої луски, який вкривав її руки. Вона відчинила двері, залишивши їх на ланцюжку, і визирнула крізь шестидюймовий просвіт.

Дівчинці з однаковим успіхом могло бути як вісімнадцять, так і тринадцять років. З обличчям, схованим за маскою Капітана Америки, сказати було неможливо. Голова в неї була поголеною, і, якби не голос, Гарпер запросто могла переплутати її з хлопчиком.