Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Промовила це смутна мати і знов полинула качкою на ставок.
На другу ніч знов прилетіла, обернулась на молоду матір, зробила купіль і викупала свого синка. А тоді сповила й укрила, поцілувала та й зажурилася:
— Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче. Одненьку нічку прийду сюди, та й більше вже ніколи.
І знов випурхнула качкою на став. А молодий пан сидів, сховавшись під завісою, і все те бачив.
На третю ніч вона знов прилетіла, скупала синочка, сповила і гірко заплакала, примовляючи:
— Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче! Тепер я вже ніколи сюди не вернуся!
Аж тут вискочив її чоловік, що й цієї ночі заховався під завісою, схопив дружину, перш ніж вона обернулася на качку. Давай тоді вона його просити, та так жалібно:
— Пусти мене, серденько, пусти, поки не пізно!
— Не пущу! — скрикнув чоловік.
— Як розрубаєш одним ударом меча мій пояс,— сказала тоді дружина,— то залишуся з тобою.
Витяг молодий пан свого меча й розрубав її пояс. І враз стала перед ним молода його дружина, така гарна, як і була, й розказала йому, яке лихо заподіяла їй мачуха.
На ранок звелів молодий пан привести мачуху й вбити її. Невдовзі вона й померла в ганьбі та неславі.
З того часу мала липка знову забриніла, песик весело задзявкав, а синок радісно всміхався.
ЛИСИЦЯ, ПІВЕНЬ І ОДУД
Македонська народна казка
Якось лисиця, зголоднівши, пішла на полювання. Ходила по горах, але нічого не впіймала. Тоді спустилася вниз до села. Почула кукурікання півня і почала підкрадатися до курей. Але півень ще здалеку помітив її й гукнув курям, щоб вони скоріш тікали додому, а сам вискочив на дерево, аби знати, куди кума лисиця піде.
А кума лисиця побачила, що ні силою, ні спритністю нічого не вполює, то й вдалася до хитрощів. Підійшла ближче до дерева, на якому сидів півень, закотила побожно очі під лоба й стала ніби пастися. Скубе траву й примовляє: «Ох, який же смачний сніданок!»
А півень дивився згори на лисицю й не міг надивуватися, що з нею сталося. Далі не витерпів і запитав:
— Кумо лисице, що це ви робите? Якась ви не така, як завжди. Вас не пізнати.
— Так, брате півнику, ти правду кажеш: я не така, як була раніше. Тепер я зовсім змінилася. Ось уже чотирнадцять днів м’яса й не пробувала, все травою харчуюся. Вирішила я по правді жити, нікому не чинити ніякої кривди. А це ось іду на прощу старі свої гріхи замолювати. Та ще подумала все-таки завернути до вас, попрощатися з курками і з тобою, любий півнику. Коли щось не так було між нами, то пробач і не май за це зла на мене. А може, й ти, півнику-брате, підеш зі мною? Бо за ким гріхи не водяться? А скільки їжі всякої по дорозі: один ячмінь візьми — кожна зернина, мов кизилова ягідка. І не голодуватимеш, і святим станеш.
Від тих солодких лисячих слів дурний півнисько зовсім крила розвісив. Повірив кумі лисиці та й стрибнув униз.
— А може б, ти, брате півнику, і кого з курок покликав з собою,— не вгавала кума лисиця.— Бо чого б і їм своїх гріхів не спокутувати та не стати святими. Гукни-но, брате, їх. А за харчі нехай не турбуються: усім знайдеться що їсти і пити. Скільки душа їхня забажає.
Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А кури — яка виставить дзьоба з двору й побачить лисицю, то так назад і тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:
— Ат, ще з курми клопоту не мали. Ходімо самі, а вони хай сидять собі у своєму курнику. Від сідала до порога — ото й уся їхня дорога.
І мерщій підхопила півня під крило та й повела його на прощу. Проходили вони якраз біля сільського кладовища, а там одуд на дереві сидів. Побачив він лисицю з півнем під пахвою та й каже їй:
— Добрий день, кумо лисице! Здобич несеш? Гарного півня спіймала, добрий обід діткам твоїм буде.
А лисиця на те:
— Ай-ай-ай, брате одуде. І як тільки твій язик повертається таке казати? Я й на гадці чогось поганого не мала. Хіба ти не бачиш, що я на прощу йду. І півень зі мною. Уже чотирнадцять днів я й на зуб ніякого м’яса не брала, усе травою живу. Ось глянь, як пасуся. І ти, брате одуде, ходи з нами, гріхи замолиш і святим станеш.
Півень підтвердив, що все це правда і що він теж іде на прощу. И одуд вирішив приєднатися до них. Але, не зовсім довіряючи лисиці, трохи відстав од них і йшов позаду.
Ішли вони так, ішли та й підійшли до лисиччиної хати. От лисиця й каже: