Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Що принц сказав?
— Щоб ти скинула срібну сукню і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй срібну сукню.
Принц усе стояв на кормі корабля і, стежачи за її іграми, знову гукав:
— Кров-і-Сніг, гляди, щоб морський вітер не зашкодив тобі.
А дівчинка й цього разу не зрозуміла та й питає в бабусі:
— Що принц каже?
А бабуся:
— Щоб ти кинулась у воду.
— Ну як він так каже, то кинь мене.
Бабуся схопила її й кинула у воду.
А на свою дочку наділа золоту корону та срібну сукню і, коли принц зійшов на берег, підвела її до нього і сказала, що вона — Кров-і-Сніг. І принц відрекомендував її батькові й матері як наречену.
А тепер повернемось до дівчинки. Після того, як вона впала в море, її проковтнув кит.
Опинившись у череві кита, дівчинка заплакала. Від гри на вітрі на палубі вона вся розпатлалася, тому й попросила кита:
А кит на те:
— Не відпущу, а то ще втечеш.
— Ні, не втечу.
Відпустив кит на дві п’яді ланцюжка.
От вона попливла і пливла, аж поки дісталась берега. А там сидить собака, і в зубах у нього кусень хліба та бараняче реберце. Собака віддав усе це дівчинці, вона подякувала і стала гладити його. Аж це кит сіпнув за ланцюг, і довелося дівчинці вернутись у середину китового черева.
А наступного ранку вона знову просить:
Відпустив кит на чотири п’яді ланцюжка.
Дівчинка знову на берег і знову зустрічає того самого собаку. Дістала від нього кусень хліба та бараняче реберце, щиро подякувала і погладила собаку. Аж це кит сіпнув за ланцюг, і їй знову довелося вернутися у його черево.
А третього дня дівчинка знову:
— Я не хочу, бо ти втечеш.
— Не втечу, обіцяю тобі.
Відпустив кит на шість п’ядей ланцюжка. Дівчинка знов на берег. А там собака з куснем хліба і баранячим реберцем у зубах. А треба сказати, що цей собака належав королевичу, і з кожним днем він худнув і худнув, і королевич сказав своїм слугам:
— Що ж це ви не годуєте мого собаки?
А слуги на те:
— Та він щодня дістає кусень хліба й бараняче реберце. Дивіться,— і слуги дали собаці кусень хліба та бараняче реберце.
Собака схопив той хліб та реберце і побіг просто до берега. А принц і слуги — слідом. От побачили вони, що собака зупинився біля дівчинки, прив’язаної до ланцюга. А коли захотіли підійти ближче, ланцюг потягнув дівчинку в чисте море, і вона пропала в хвилях.
Тоді принц каже:
— Завтра підстережемо її на березі, а тільки вона з’явиться, сокирою обрубаємо ланцюг.
От наступного ранку дівчинка й каже китові:
— Не відпущу, бо ти втечеш.
— Не втечу.
Відпустив кит на вісім п’ядей ланцюга. Дівчинка одразу на берег, і тільки туди ступила, принц і його слуги схопили її, а потім — кресь! кресь! — сокирою перетнули ланцюг. Побачив це кит, кинувся в море і так лютував, що ударами хвоста порозбивав усі зустрічні кораблі.
Принц дивиться на дівчинку — нібито знайома.
Питає, хто вона, а та:
— Кров-і-Сніг.
— А хто ж друга?
Розповіла тоді дівчинка про все, що з нею сталося. Розгніваний принц поквапився в палац — і до баби. Та й призналася в підміні. Принц прогнав її та дочку, а сам одружився із Кров-і-Сніг, яка заслужила своє щастя.
СПІВУЧА ЛИПКА
Лужицька народна казка
Жили собі чоловік і жінка, і була в них донечка. Та не дійшла вона ще й літ, як померла мати.
Прийшла якось дівчинка до своєї хрещеної, а та їй і каже: нехай, мовляв, твій батько зо мною одружиться.
— Я тебе дуже любитиму, щовечора буду тобі ніжки мити молоком!
От батько і взяв її за жінку. Першого вечора вона й справді помила своїй пасербиці ніжки молоком, а другого вже ні. На тому воно й стало.
З часом з’явилося у дівчинки чотири сестрички. Перша мала одне око, друга — двоє, третя — троє, а четверта — четверо.
Пасербиця робила в матері всю хатню роботу, ще й худобу пасла. Жене, бувало, пасти, то мачуха дасть їй окраєць черствого хліба й шматочок сухого сиру та й годі. Та все одно виросла з неї така гарна дівка, свіжа та рум’яна — куди там тим сестрам!