Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Що мав королевич діяти? Він-бо заприсягся на своєму мечі взяти її за дружину. От і повіз її до палацу.
Батько-король і мати-королева дуже засмутилися, побачивши таку негарну наречену свого сина. Чи треба було їхати аж на край світу, щоб знайти таку каліку! Проте, давши своє благословення, вони вже не могли взяти його назад і стали готуватися до весілля.
Аж ось надійшов і день весілля. Увесь палац засяяв вогнями. На столи понаставляли найвишуканіших наїдків і напоїв, а гості просто сяяли у найдорожчому вбранні. Лише королевич був сумний і невеселий. Його знов огорнула страшна нудьга, так ніби він ніколи не тримав у руках трьох помаранчів, не їздив так далеко, щоб позбутись цього лиха.
Ударили в дзвін, і всі посідали до столу. На найпочеснішому місці, як і годиться, посадили молодих. Служники підносили молодим усілякі вишукані наїдки та напої.
Молода що не візьме в рот, а ковтнути не може без того, щоб чимсь не запити. Невдовзі на неї найшла така спрага, що ніякими напоями не можна було втамувати. Тут і згадалася молодій захована в пазусі помаранча. Та тільки-но вона витягла, як помаранча з рук — стриб на стіл і покотилася собі, промовляючи срібним голоском:
Усі гості аж завмерли від подиву. А молода зблідла, мов стіна. Покотилась отак помаранча через увесь стіл та й зупинилася перед молодим. Тут вона раптом розкололась навпіл, і з неї вийшла чудової краси дівчина — дочка короля помаранчевих дерев.
Королевич узяв її за руку й підвів до батька та матері.
— Осьде моя наречена! — сказав він.
Лиху дурисвітку негайно прогнали геть з палацу, а королевич з дочкою короля помаранчевих дерев справили бучне весілля й жили довго і щасливо.
КРОВ-І-СНІГ
Каталонська народна казка
Жив собі принц. Якось стояв він у палаці край вікна, а за вікном ішов лапатий сніг. Як на те сталася біда: бавлячись ножем, він порізався, і крапля крові впала на сніг. Побачив це принц та й каже:
— Поберуся тільки з тією, чиє ім’я буде «Кров-і-Сніг».
Після цих слів зібрався шукати наречену.
Мати благала, щоб він забув про це думати — такої йому ніколи не знайти. Але принц не здавався, звелів осідлати коня і поїхав. Та хоч скільки він блукав по світу, не міг зустріти тієї, яку шукав.
Тепер залишимо на якийсь час принца і завітаємо до однієї господи. Там жили батько й мати і мали вони маленьку донечку, котру дуже любили. Але вони так бідували, що незабаром померли з голоду. А дівчинка пішла по світу. Ходила вона боса й гола, поколола все тіло, і там, де вона ступала, лишалися краплі крові.
От іде вона, як раптом почав падати лапатий сніг. А навколо все ліс і ліс, дівчинка озирнулась і враз побачила хатку. Підходить до хатки і просить:
— Чи не дасте мені притулку? Я заблудилась.
А там жила бабуся.
— Заходь, дівчинко, заходь,— каже вона.
Бабуся назвала її «Кров-і-Сніг», бо дівчинка була вся в снігу та крові, й залишила в себе, щоб вона гралася з її донькою.
От якось розчісує бабуся золотим гребінцем біляві коси дівчинці, аж це йде мимо королевич, який уже втратив надію знайти свою наречену, і чує:
— Ану ж бо, Кров-і-Сніг, повернися.
Підійшов він до хатки та й перепитує, як звуть цю дівчинку. А бабуся:
— Кров-і-Сніг.
— Так це ж моя наречена! А батько й мати її де?
— Померли. Але вона ще маленька, щоб виходити заміж.
— Байдуже, я королевич, заберу її в палац і оберігатиму, аж поки ми зможемо одружитись.
А тим часом він подарував дівчинці золоту корону і срібну сукню.
Бабуся наділа дівчинці сукню і корону й пішла проводжати її, адже та була ще маленька. А щоб їй було веселіше, взяла з собою і свою дочку. Принц пригнав два кораблі: на перший сів сам, на другий посадив свою наречену з бабусею та її дочкою, й обидва кораблі помчали під усіма вітрилами в море.
Вийшли вони в чисте море. Принц, щоб бачити Кров-і-Сніг, стояв на кормі свого корабля і гукав:
— Кров-і-Сніг, дивись, щоб тебе не продуло морським вітром!
А дівчинка, що була ще маленька, не зрозуміла та й питає в бабусі:
— Що принц каже?
А бабуся на те:
— Щоб ти скинула золоту корону і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй корону.
Трохи перегодя принц знову гукає:
— Кров-і-Сніг, дивись, щоб ти не захворіла через морський вітер.
А дівчинка, знову не зрозуміла та й питає в бабусі: