Гаррі Поттер і таємна кімната

— Що? — усміхнувся він Шеймусові.

— Ну, але ж вони… не такі вже й небезпечні, правда? — давився сміхом Шеймус.

— Не будь таким певним! — роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. — Іноді то такі чортенята, що о-го-го!

Ельфи були яскраво-сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало. Не накриті рядниною, вони почали галасувати, підстрибувати, торохкотіти по ґратах і химерно кривлятися перед учнями.

— Гаразд, — голосно мовив Локарт. — Побачимо, як ви з ними впораєтесь! — І відчинив клітку.

Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.

— Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! — крикнув Локарт.

Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: "Пескі-Піксі-Пестерномі!"

Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.

Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:

— Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. — Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.

— Бачите, який він! — обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.

— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.

— На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. — Герміоно, та він навіть не знав, що робить!

— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?

— Каже, що зробив, — скривився Рон.